Рефератна тему:Микола Карпович Садовський
(1856-1933)
Життя та творчість
Виконала:ПоблоцькаЮлія
10-Бклас
2000 рік
Микола Карпович Садовський(Тобілевич) народився 13 грудня
1856 року в селі Костуватомуна Херсонщині. Дитинство і юність
провів на селі серед чарівної природи, друживіз селянськими дітьми,
на власні очі бачив сирітські злидні, стражданнянаймитів і
наймичок, жорстоке свавілля куркулів-павуків. Про панську кривду
інародну правду Микола Карпович розповів своїми неперевершеними
сценічнимиобразами. Він чудово знав українські обряди, звичаї,
народні ігри, хороводи,пісні, танці, рано почав захоплюватися усною
поетичною творчістю і театральнимивиставами, які влаштовували його
старший брат Іван Карпенко-Карий і МаркоКропивницький спочатку в
Бобринці, а потім у Єлисаветграді.
Освіту МиколаКарпович здобув у Єлисаветградському реальному
училищи, але курсу навчання незакінчив: 1877 року пішов
добровольцем на російсько-турецьку війну. За відвагуі хоробрість,
виявлені в боях за Шипку, був нагороджений Георгіївським
хрестом.Після війни ще два роки перебував на військовій службі у
Бендерах, де приофіцерському зібранні існував аматорський
драматичний гурток, у якому вінвиступав як актор. Тут і відбулася
його зустріч з майбутньою окрасоюукраїнської сцени Марією
Заньковецькою. Разом з нею Микола Карпович гравпровідні ролі й мав
успіх у глядачів: уже тоді їм обоїм пророкували великусценічну
кар”єру в професіональному театрі.
1881 року МиколаКарпович залишив військову службу і поїхав у
Кременчук до свого учителя ітворчого наставника М. Кропивницького,
який працював тоді в трупі Ашкаренка. Там дебютував у ролі Миколи з
“НаталкиПолтавки”.
Його бурлака влатаній сірій сорочці чарував людською красою і
гідністю, життєрадіснимгумором, натхненним співом з яскравими
народними інтонаціями. Хвацько збита набік шапка, пластичність
тіла, легкість ірухливість – усе випливало з душевного стану
героя.
“Микола Карповичнадзвичайно легко, граціозно танцював, — писав В.
Василько. – Його танок,викликаний почуттями і переживаннями героя,
ніколи не був вставним номером, аорганічно вплітався в дію. Міміка,
жест відігравали у ньому першорядну роль.Актор використовував тут
всі пластичні засоби. Кожен його танок мав свійемоціональний тонус
і своєрідний психологічний малюнок, був драматичнимепізодом з
певним початком, розвитком і кінцем”.
Літнього сезону 1888року М. Садовський разом з М. Заньковецькою
заснували власну трупу, яка проіснквала десять років. Тут відбулося
його становлення ізростання як актора, режисера і організатора
театральної справи на Україні.
Репертуар цьоготеатру розширювався за рахунок російської та
зарубіжної класики. А щоб обійтизаборону царської цензури грати на
українській сцені твори, перекладені з іншихмов, Микола Карпович
вдавався до незначної переробки п"єс.Так, відома драма О.
Писемського “Гірка доля”, наприклад, була показана підназвою
“Никандр Безщасний”, де Садовський виступив у головній ролі.
1898 року трупа М.Садовського злилася з “Товариством
російсько-малоросійських артистів під орудоюП. К. Саксаганського”,
а 1900 року до них на трисезони приєдналася і трупа М.
Саксаганського. Слідвідзначити, що це було сузір”я талантів,
справжніх перлів самоцвітів
сценічногомистецтва.
Діяльність об”єднаної групи корифеїв українськоготеатру розпочалася
виставою “Глитай, або ж Павук” 4 липня 1900 року в Полтаві імала
тріумфальний резонанс. У репертуарі налічувалось близько 60 різних
жанрамивистав, що відповідали високим ідейним і художнім вимогам.
Новим надбаннямтеатру була вистава гостросатиричної комедії
І.Карпенка-Карого “Хазяїн”. Прем”єра її відбулася 10січня 1901 року
в Києві і виклмкала захопленняширокого кола глядачів. Пузиря
виконував сам автор, економів – Феногена і Ліхтаренка –
Саксаганський і Садовський, Золотницького– Кропивницький.
Пізніше, 1906 року, разом з Марією ЗаньковецькоюМикола Садовський
здійснив давню мрію українського громадянства про організаціюв
Києві першого стаціонарного українського професіонального театру.
Працюватицей театр почав 15 вересня 1906 року в Полтаві, потім
виїхав на гастролі врізні міста і лише навесні 1907 року переїхав в
Київ у приміщення Троїцькогонародного дому (тепер Театр оперети)
для постійної праці.
Діяльність українського стаціанарного театру Миколи Садовського в
Києві має великеісторичне значення. Тут свято зберігалися і
по-новаторському розвивалися реалістичні принципи акторської
ірежисерської майстерності; неабиякого значення надавалося
художньому імузичному оформленню вистав. З цією метою було
запрошено до співробітництвавидатних художників і музикантів.
Поряд з українською драматургієютрупа Садовського ставила й
російську класику: “Ревізора”, “Одруження” Гоголя;“Тепленьке місце”
Островського; “Сватання”, “Ведмідь” А. Чехова; “Від неї всіскверни”
Л. Толстого, а також “Мазепу” Словацького,
“Моральність пані Дульської” Т. Запольської,“Загибель “Надії” Г.
Гейєрмана та інші.
Видатний український митець МиколаСадовський – великий артист
героїко-романтичного і трагедійного плану,талановитий представник
реалістичної школи М. Кропивницького. Від природи вінбув щедро
наділений внутрішніми і зовнішніми акторськими даними:
могутняздатність перевтілення, пристрасний темперамент, швидке
збудження, велична,рідкісної краси струнка постава, виразне
обличчя, багата міміка, променистіочі, що передають відразу цілу
гамму переживань, задушевний і зворушливийголос, музикальність,
пластичність тіла, простота сценічної поведінки.
Садовський ретельно готував кожнуроль. Він цілком “знищував” себе і
свою особистість, заглиблювався у внутрішнійсвіт і психологію
дійової особи, надавав яскравих, узагальнених характернихрис,
властивих тільки даному персонажу. Все було продумане і
відшліфоване: іміміка, і жест, і слово.
Творчий діапазон М. Садовського
відзначався надзвичайно широкою палітрою виконуванихролей:
драматичних – Гнат, Тарас, Панас (“Безталанна”,
“Бондарівна”,“Бурлака”), Дмитро, подорожній (“Не судилося”,
“Зимовий вечір”), Никандр(“Никандр Безщасний”); комедійних та
характерних – Карась (“Запорожець за Дунаєм”),виборний (“Наталка
Полтавка”), Мартин Боруля, Пузир, Барильченко(“Хазяїн”,“Суєта”),
городничий (“Ревізор”), Смирнов (“Ведмідь”), Вишневський
(“Тепленькемісце”).
Але вершиною акторської майстерностіМиколи Карповича були
героїко-драматичні і трагедійні образи: Назар Стодоля,Богдан
Хмельницький, Сава Чалий, Тарас Бульба, командор (“Камінний
господар”Лесі Українки), воєвода (“Мазепа” Ю. Словацького та
інші.
Ціла низка талановитих сценічнихобразів, створених Миколою
Садовським, гідно репрезентує зразки високоїтеатральної культури, є
прикладом вірного служіння своєму народу і об”єктомуважного
вивчення нинішніми молодими діячами мистецтва.