Аграрная реформа П Скоропадського

Вступ………………………………………….стор.2

Утворення Української Держави…………… стор.3

Аграрна реформа в Українській Державі…… стор.5

Підсумки……………………………………….стор.7

Списоквикористаноїлітератури……………… стор.8

ВСТУП

Загальновизнано, що в багатовіковійісторії українськогонароду чимало(іноді—занадто багато)драматичногой повчального.Періоди злетіві підне­сення, розквіту державногобудівництвачергуютьсяз драматичноюбороть­бою за національнеіснування, напруженимпротиборствомз іноземнимипоневолювачами, повсякденнимвідстоюваннямправа на власнунаціональнуідентичність, своє місце вісторії. Небракує в нійі такого, щоможна, здавало­сяб, визначитияк «пропащийчас». Але й тодінібито вжеприспана назавждинаціональнаенергія йшлавглиб, з тим, щоб згодомвийти на поверхнюсуспі­льно-політичногожиття, привестив дію розбудженісили начебтобезнадійно«неісторичноїнації».
Ось чому знову йзнову привертаютьсуспільнуувагу, розбурхуютьуяву, хвилюють, викликаютьпалкі суперечки, а іноді й гострідебати подіїУкраїн­ськоїреволюції1917-1921рр. Феноменвизвольнихзмагань Українивісім десятирічперебуває вепіцентрінаукових дискусій, породивши такулітерату­ру, порівнянняз якою щодокількості можевитримати увітчизнянійісторії хібащо доба БогданаХмельницького.
“1917рік почавсяне в Києві, а вПетербурзі”.Але й за цихобставин наземлях Наддні­прянщини відбулосянародженняукраїнстваяк політичноїнації (В.Винниченконазвав це«відродженнямнації»). За словамивидатногоісторикаІ.Лисяка-Рудницького,«просто на очах, упродовж місяцівчи максимальнодвох-трьох літ, відбувся уголовокружноприскореному темпі процеснаціональноїкристалізації, що нормальноповинен бувпростягатисяна десятиліття.Це не міняєнічого в тому, що українськареволюція булапоражена всімадитячими недугамиполітичноїнедозрілости; що засадничезавданнявпорядкування“стихії” оста­лосяне розв'язане; що наддніпрянськеукраїнство, хоч і піднялосявже тоді доідеї держави, але фактичнодо “власнодержавного”життя було щене дорослойтому не зумілоідеї державивиповнитиконкретнимзмістом і тількивичер­палосяв черзі непослідовнихі суперечнихспроб розв'язатидержавницькупроблему (У НР, Гетьманщина, УРСР)».
Сьогоднішироко обговорюєтьсяте, що поразкувизвольнихзмагань Україниспричинила, насамперед, внутрішняслабкістьнаціональногоруху, недостатнійступінь йогозрілості таконсолідованостіна час та в процесівирішальнихдій, різновекторністьйого політичнихсил. Цілкомзрозуміло, щоза всієї різницізрілості українськогоруху на сходій заході нашоїБатьківщиниспільним слабкиммісцем національнихполітиків булинадто триваліпарла­ментськіта федералістськіілюзії політичноїеліти (і щодоРосії, і щодоАвстрії), недооцінка(а іноді й відвертенехтування)силових чинників, насампередвійська тавійськовиків, у будівництвінаціональноїдержави. Бракувалокон­солідуючихзусиль політичногопроводу длязгуртуваннявсього населеннядовкола відновленняУкраїнськоїдержави. Політичніпровідникипершого планузустріли добувизвольнихзмагань ізрізним ступенемвідповідностівимогам моменту.Декому (С.Петлюра, П.Скоропадськийта ін.) знадобилосявід3до10років, щоб «дозріти»до рівня національногодержавногодіяча (і сталосяце, на жаль, переважно вже«в екзилі»).Дехто (яскравийприклад— В.Винниченко)виявив своюнеспроможністьбути політичнимлідером, виконуватиконструктивнуроль будівничогонаціональноїдержави, доклавшинатомістьзначних зусиль, щоб українськуісторію такине можна булочитати безброму. Були йтакі, що маливласну програмунаціональноговідроджен­ня, але опинилисяв ізоляції—на становищі«волаючогов пустели»(М.Міх-новський).
Перелікпричин поразоку визвольнихзмаганнях можнапродовжуватий продовжувати.Але не це найбільшенас цікавить.В центрі нашоїуваги– неоднозначнапостать ПетраСкоропатського, його прагненнята політика, а враховуючитой факт, щотогочаснаУкраїна булатрадиційноаграрною державою, я вирішив зробитинаголос самена вирішенніГетьманомнайгострішепоставленогопитання – аграрного.Я спробуюпроаналізуватиземельну реформуП.Скоропадськогоз метою виявленняїї “декларації”і “реалізації”.Але все по-порядку.
1.УТВОРЕННЯУКРАЇНСЬКОЇДЕРЖАВИ

Початок1918р.: німецьківійська тавійська ЦентральноїРади (Ц.Р.) перейшлиу наступ, і, підїх натиском, радянськівійська почаливідступати.Вже сьомогоберезня доКиєва повернувсяуряд Ц.Р., а 4 травнябуло вже підписаноугоду про припиненнявійськовихдій. Росія іУкраїна утворювалитак звану “нейтральнузону” завширшкивід 10км. і більшена ділянці відРильська доСуджі.
ТериторіяУкраїни булаокупованаіноземнимивійськами іфактичновстановлювавсязвичайнийокупаційнийрежим. Найголовнішоюфункцією майжепівмільйонноїворожої арміїбуло забезпеченнявивозу з Українипродовольстваі сировини. Алеслід зазначити, що окупаційнекомандуваннязастосовувалоздебільшогоне методи реквізиції, а купівлю-продаж.В обмін на своюпродукціюУкраїна одержуваласільськогосродарськімашини, вугіллятощо, але цейобмін не можнаназвати рівномірним.
Ц.Р.після поверненняв Україну готуваласядо скликанняпроголошенихIIIУніверсаломУстановчихзборів. Вонимали підтвердитиїї соціально-економічніреформи, в томучислі соціалізаціюземлі. Булооголо­шенодату скликання- 12травня. Підтверджуваласячинність виборів, що відбулисявзимку1917-1918р., але не скрізь, бо переш­кодилавійна. Тодіобрали172депутатівУстановчихзборів з 301 (в томучислі115есерів і34більшовиків).Довибори у“замирених”ворожими військамирайонах планувалосяздійснитинегайно.
ОднаккерівникиЦентральноїРади не враховували, що окупаційнаармія своєюприсутністюліквідувалареволюційнуситуацію, заякої здійснювалисяреформи. Зрослаактивністьзаможнішихверств селянства, настроєнихвідновитиприватну власністьна землю. Поміщикипочали вимагатиповерненняконфіскованогомайна. Невдоволеннябідняцькихверств селян­ствазнаходило вияву партизанськомурусі, що поширювався, наче пожежа.Природне вумовах громадянськоївійни та окупаціїпослабленнядержавнихінститутівпризводилодо повсюдногохаосу й анархії,і зрозуміло, що в таких умовахпроблема стабільногопостачанняНімеччиниукраїнськоюпродукцієюставала щебільшою. Окупаційнівласті остаточнодійшли думкиздійснитидержавнийпереворот, Союзіз соціалістамиЦентраль­ноїРади завждиздавався кайзеровіпротиприродним.
Отуті виходить навелику політичнуарену постатьПетра Скоропадського, який в цей часбув вже доситьвідомим. Зростаючийавторитетпредставникавійськово-земельновласницькоїеліти непокоївукраїнськихлідерів, і воничинили йомувсілякі перешкоди, що змусилогенерала пітиу відставкуі зайнятисяполітичноюдіяльністю.
Доситьеклектичнеполітичне кредоП.Скоропадськогоформувалосяпід впливомдвох факторів: з одного боку, він поділявпогляди істеблішментусамодержавноїРосії, з друго­го-усвідомлювавправомірністьукраїнськихдомагань інеобхідністьдеяких зміну суспільстві.У березні1918р. за участюП.Скоропадсь­коговиникла політичнаорганізація«УкраїнськаГромада» (згодом-«УкраїнськаНародна Громада»).Її платформавиявиласяблизькою допозиції Українськоїдемократично-хліборобськоїпартії та «Союза земельныхсобственников».Політичнийконсерватизму програмнихзасадах «УкраїнськоїГромади» поєднувавсяз прагненнямдо поміркованихперетвореньу соціально-економічнійсфері. Якщорівень організації«Союза земельныхсобственников»П.Скоропадськийвизнавав доситьвисоким, топрагнення йогочленів відстоюватилише власніінтереси непокоїлийого, породжувалинезгоду. Водночас«хлібороби»імпонувалиП.Скоропадськомутим, що відстоювалидрібне земле­володінняв Україні. Саметакий шлях упоєднанні закціонуваннямпереробноїпромисловості, на його думку, мав статимагістральниму розвиткуукраїнськоїекономіки.Німецький урядвбачав у Гетьманіполітичногодіяча “сильноїруки”, який биміг забезпечитиумови окупаційногорежиму, до тогож його проектиреформ, зокремаповерненняприватноївласності, булипідтриманіі західнимикапіталістами, які прагнулиповернути назадвтрачені земліі капітал.
24квітня1918р. керівникинімецькоїадміністраціїв Україні зустрілисяз генераломП. Скоропадським.На цьому побаченнівони висунуливимоги, призадоволенніяких давализгоду підтриматиукраїнськийуряд «сильноїруки».
Цівимоги післявзаємних узгодженьнабули такоговигляду визнання:
Визнання Брестської угоди;
Розпуск Центральної Ради, відкладення скликання Установчих зборів до повного “заспокоєння краю”;
Погодження з німецьким командуванням кількості та умов використання українських збройних формувань;
Визнання необхідності відновлення цивільного судового апарату й обмежання компетенції військово-польових судів лише розглядом акцій, спрямованих проти австро-німецьких військ;
Впорядкування адміністративного апарату та розпуск усіх комітетів “революційного походження”;
Забов’язання України щодо забезпечення військ Центральних країн;
Відродження вільної торговельної та іншої підприємницької діяльності;
Відновлення власності, збереження до певної норми великих господарств для забезпечення експортної здатності хліборобства, парцеляція (поділ землі на невеличкі ділянки) великих (вище від встановленої майбутнім законодавством норми) маєтків, передача землі селянам за викуп у кредит;
Виплата за військову допомогу Україні.
Забов’язавшисьвиконуватидані вимоги, Гетьман отримавокупаційнихвійськ, яка натой момент малавизначальнийхарактер.
29квітня у найбільшомув Києві приміщенні-цирку зібравсяхліборобськийконгрес, наякий прибулоз усієї Українимайже8тис. делегатів.Як тільки вложі з'явивсяСкоропадський, у залі зняласяовація, залуналивигуки: «Хайживе гетьман!»Після цьогоголовуючийзапросивСкоропадськогоу президію, ітой подякувавприсутнім зате, що вони довірилийому владу. Нацьому процедура«виборів»завершилася.У ніч на 30 квітняприбічники захопили державніустанови. Переворотвідбувся малоюкров'ю: у сутичціз охоронцямиЦентральноїРади- січовимистрільцями-загинули триофіцери-гетьманці. У пере­повненомунімецькимивійськами Києвістати на захистзаконно­гоуряду ніхтоне наважився.Отжепереворотвідбувся, а щож далі…
2. Аграрнареформа в УкраїнськійДержаві

Прийшовшидо влади, П.Скоропадськийрозпочав проводитиправову, адміністративну, судову та аграрнуреформи. Виходячиз обраної темия більш детальнозупинюсь самена останній.У цьому розділія спробую показатирізницю між“благими”намаганнямиреформи та їїреалізацією.І так, почнемо.
Дляпідготовкиумов до аграрнихперетвореньна місцяхстворюва­лисяземельні комісії, які з першихднів новоївлади усувализемельні комітетиЦентральноїРади.
Домінантоюреформаційстало відновленняприватноївласності наземлю, поверненняїї в товарнийобіг. Міністерствомземельних справна місцяхстворювалисярегіональніуправлінняхліборобствата дер­жавногомайна, а такожгубернські, повітові, волосніземельні, земель­но-ліквідаційніта особливікомісії. Ціостанні вирішувалипитання проправо на врожай1918р. із земельколишніхземлевласниківвідповіднодо спеціальногозакону, ухваленого27травня1918р.
Повітовіземельні комісіїбрали на себетимчасовеуправліннязе­мельнимиділянкамиокремих власниківна їхні проханняі з дозволугу­бернськихкомісій натермін понадодин рік. Маєтностігосподарів, які були відсутніми, за розпорядженнямгубернськоїкомісії передавалисяповітовійкомісії дляуправліннябез заяви власникаабо його повірено­го.Суть управлінськихфункцій зводиласядо передачімаєтків в орен­дуабо прямогогосподарюванняз допомогоюпризначенихфахівців. Витратина ці заходипокривалисяза рахунокприбутків, одержаних відгосподарськоїдіяльності.Чистий прибутокпередававсявласникові, який міг у будь-якийчас вимагатиповерненнясвоєї ділянки.
Порядіз земельнимикомісіями РадаМіністрівутворила тимчасовіповітові тагубернськіземельно-ліквідаційнікомісії, докомпетенціїяких входиврозгляд справпро відновленняпорушеноговолодіння йкористуванняземлею, проповерненнявідібранихпісля1березня 1917р. підприємств, рибних ловів, знаряддя тавсякого рухомогомайна, провідшкодуваннязбитків і винагородуза користуваннямай­ном, пророзрахункиза посіви начужих земляхбез дозволувласників, володарів чиорендарів.
Земельнареформа малабагатоступеневийхарактер. Низкоюзако­нодавчихактів передбачалосяреалізуватитакі принципи:
відпові­дальність за перетворення брав на себе уряд;
створення Державно­го земельного фонду за рахунок державних, церковних і частини при­ватних земель із повним відшкодуванням за них;
продаж земельних ділянок малоземельним господарям;
створення дрібних, але економічно міцних господарств;
забезпечення ефективної роботи цукрової промисловості як базової галузі України;
вдосконалення сільськогосподарського кредитування.
8червня1918р. було схваленозакон, згідноз яким Державнийземельний банкдістав необмеженеправо придбанняземель для їхпро­дажу селянам.Розмір приватногоземлеволодінняне повинен бувпере­вищувати25десятин.
14червня з'явивсязакон про правопродажу такупівлі земліпоза міськимиоселями. Якщоділянки купувализемельні товариства, то загальнаплоща повиннабула вкладатисяв розрахунок:25десятин накожного членатовариства.Крім того, протягомтрьох роківпридбану землюнеобхідно булорозмежовуватина індивідуальнівідруби. Такимчином, колективніформи господарюваннявиключалися.Усі вказаніположеннястосувалисяяк орної землі, так і лісовихугідь. Однакплощі з лісовиминасадженняминадавалисяв продаж лишез дозволу міністраземельнихсправ. З йогож санкції можнабуло придбатипонадлімітніділянки, колице письмовообґрунтовувалосясуспільнимипотребами. Вцьому разіпокупець повиненбув протягомроку засвідчитивиконан­няобумовленихнамірів, відшкодувативсі борговізобов'язання.
Необмежувалисярозміри ділянок, придбаних напублічнихторгах, щоздійснювалисяшляхом примусовогостягненняіпотечних тапри­ватнихборгів. У кінціліта уряд дозволивпродаватимаєтки навітьтоді, коли вониперебувалив оренді. Прицьому орендармав право зібративрожай на такійплощі.
У жовтнібуло заснованоВищу земельнукомісію, якуочолив самП.Скоропадський.Посилена увагаглави державидо аграрногопитан­ня в цейчас пояснюваласятим, що післяжнив1918р. передбачалосярозпочатиперерозподілземлі для того, щоб у1919р. кожний господарпрацював ужена власнійземлі.
Напочатку листопадабуло ухваленозаконопроект, який регулювавпроцес викупуДержавнимземельнимбанком надлишковихплощ у землевласниківта їх подальшогорозподілу міжселянами. Маєтки, що мали великегосподарськезначення(обслуговувалицукроварні, розводилиелітну худобутощо) моглимати до200десятин землі, але вони підлягалиакціонуванню.
Слідзазначити, щопри уважномуознайомленніреформа маладуже суперечливийхарактер щодовідносин селяні поміщиків-землевласників.В цей час селянивже звикли додумки, що земля, яку їм надалаЦентральнаРада безкоштовно, належить їм,і повертатиїї ніхто незбирався, атимбільшевикупати. Щостосуєтьсявеликих землевласників, то вони не простопрагнули повернутисвої землі тамаєтки. Абсолютизуючитрактуваннязакону провідшкодуванняза користуванняпанською землею, поміщики проводиликонфіскаційнірейди та погромипо селянськимоселям. Непевністьстановища селянта поміщиківвикликаланезадоволенняз обох боків.Річ утім, що посуті це булаліберальнарефрма, якапередбачалапоступки якз селянського, так і панськогобоку, але ніхтона них йти нехотів. З першихже днів новийуряд розпочавзаходи, щобунормуватистановище. Алеце було йомуне під силу.
Справав тому, що Українаперебувала“під контролем”німецькихвійськ, і проніякі самостійнікроки і не йшлося.10 вересня 1918р. бувпідписанийдоговір з Німеччиноюпро передачуїй 35% урожаю наУкраїні. Післяцього (щоправдай до цього теж)почали створюватисяі функціонуватикаральні загони, що були гарантомзабезпеченнязакону від 8липня про боротьбуз руїною у сільськомугосподарстві, який відновлювавсвоєрідну формукріпатства(реманент): селяннасильницькипримушувалиоброблятипанські землі.
Селяни, які вже давнозвикли думати, що поміщицьказемля належитьїм за революційнимправом, зустрілиаграрну політику в багнети. Вукраїнськомуселі нагромадивсяколосальнийвибуховийпотенціал.Незабаром повсій Українівибухнулистихійні йдосить значніселянськізаколоти. Узапеклі боїз німецькимивійськкамикинулися озброєніселянськізагони (тодізброя булалегкодоступною)на чолі з ватажкамиз місцевихжителів. Цісутички набраливеличезнихмасштабів.

Такимчином буржуазнааграрна реформаП. Скоропадськогобула спрямованана відновленнясільськогогосподарстваУкраїни, створенняміцного класухліборобів, які б отримализемлю за викуппри посередництвідержави шляхомпарцеляціївеликих земельнихмаєтків. А всіорганізаційніланки, що булистворені дляїї впровадження, мали бутиоб’єктивнимиадміністративно-господарськимиорганами.
Однакпровести вжиття задумиуряду не вдалося.І це пояснювалосяне лише бракомчасу. Надтосильною булаінерція мисленняв колишніхлатифундистів, котрі з Гетьманомпов'язувалиможливістьсоціальногореваншу. Не нависоті виявивсянизовий виконавчийапарат, що непе­рейнявсяв основнійсвоїй масіновими завданнями, які ставиложиття. УрядуУкраїнськоїдержави невдалося пом'якшитипродовольчукризу, забезпечитиміста достатньоюкількістюхарчів, щобзменшити соціаль­нунапругу в країні,і тим самим вінсам собі окресливкороткотривалеіснування.
підсумки

Підводячипідсумки своєїроботи, я б хотівзазначити, що, на мою думку, політичнийрежим ПетраСкоропадськогоне можна вважатисамостійним, більше того– він бувзовнішньорегульованим.Тому у значнихпрорахункахгетьманщинине слід звинувачувативиключно ігетманат. Явважаю, що П.Скоропадськийстав жертвоюобставин, якіскладалисятоді на Україні.З одного бокуНімеччинапрактично малабільше владиніж Гетьман, а з іншого –без НімеччиниСкоропадськийби не прийшовдо влади, а якзаведено – “завсе треба платити”.
Гетьманськааграрна реформасупроводжуваласядиктатом окупаційнихвластей і спробамипоміщиківявочним порядкомвідновитидореволюційніземельні відносинита повернутисвою власність.Це породилоремствуванняшироких селянськихмас і зумовилоконсолідаціюопозиційнихрежимові П.Скоропадськогосил. Масло увогонь підлилапоразка Четверногосоюзу у другійсвітовій війні,і восени 1918р.зовнішньополітичнаорієнтаціяГетьмана крутозмінилася.Гетман починаєшукати підтримкиу країн Антанти, а 14 листопада1918р. П. Скоропадськийвідваживсяна відчайдушнийкрок: він оголосивграмоту профедеративнізв’язки знебільшовицькоюРосією. Це рішенняприйшло підтиском обставин, та й зміст йоговизначавсябільше “єдинонеділимцями”, ніж українськимиполітичнимисилами, не кажучивже про народ.Тому це не врятувалорежим Гетьманаі 13 грудня 1918р.він змушенийбув зректисявлади і виїхатиз сім’єю в зарубіжжя.
Незрілістьукраїнськогозагальнодемократичногопроцесу, йогострокатість, своєріднийкомплекснеповноцінності, який незримотяжів надпровідникамиідеї незалежноїукраїнськоїдержавності,“запаморочення”від можливостей, що відкривалисяз ліквідацієюсамодержавства, низький рівеньнаціональноїсвідомостізначної частининаселеннянаклали відбитокна весь перебігвизвольнихзмагань та їхнінаслідкиСПИСОКВИКОРИСТАНОЇЛІТЕРАТУРИ

Грицак Я. “Нарис історії України: формування модерної укр. нації ХІХ-ХХ ст.: Навч. Посібник для учнів гуманіт. гімназій, ліцеїв, студентів іст. фак. вузів, вчителів. – К.: Генеза, 1996 – 360с.

Кременець В.Г., Табачник Д.В., Ткаченко В.М. “Україна: альтернативи поступу (критика історичного досвіду)”. – К.: “ARС-UKRAINE”, 1996. – 793с.

Котляр М., Кульчицький С. “Довідник з історії України”. – К.: Україна, 1996 – 463с.

Полонська-Василенко Н. “Істрія України”: у 2т. Т. 2. Від середини ХVІІ століття до 1923 року. – 2-е вид. – К.: Либідь, 1993. – 608с.

Рубльов О.С., Реєнт О.П. “Українські визвольні змагання 1917-1921рр.” – К., Видавничий дім “Альтернативи”, 1999. – 320с.

Субтельний О. “Україна: історія”./ пер. з англ. Ю.І. Шевчука; Вст. ст. С.В. Кульчицького. – 3-е вид., перероб. І доп. – К.: Либідь, 1993. – 720с.