Экономическая оценка природно-ресурсного потенциала Украины

План Вступ 1. Особливості і галузева структура народного господарства 2. Структура, аналіз і тенденції розвитку народного господарства України на сучасному етапі 3. Розвиток народного господарства
4. Структура, аналіз і динаміка сільського господарства Висновки Література Практичне завдання Додатки Вступ Україна має відносно високий рівень освоєння території. Досить розвинені галузі матеріального виробництва та невиробничі. Народногосподарський комплекс України охоплює всі ланки суспільного виробництва, розподілу та обміну на своїй території. Еко­номіка України виділяється складною, досить диференційованою і диверсифікованою структурою. Для неї характерні: переважання важкої індустрії, недостатній розвиток галузей і виробництва товарів народного споживання, наявність галузей і виробництв, що забезпечують науково-технічний прогрес і розширення й поглиблення внутрішньогалузевих та міжгалузевих виробничих зв'язків. Проте переважна орієнтація на розвиток важкої індустрії в Україні деформувала структуру всієї економіки, тому в перспективі потрібні рішучі структурні зміни на користь прискореного розвитку виробництва товарів народного споживання, що сприятиме не лише розвитку легкої і харчової промисловості, а й активному залученню машинобудівного та оборонного комплексу до випуску товарів народного споживання. На галузеву структуру економіки України мають вплив різні економічні та природні фактори, в тому числі наявний рівень розвитку продуктивних сил, темпи зростання або занепаду виробництва, рівень забезпечення сировинними та паливно-енергетичними ресурсами, інтенсивність реалізації досягнень науки і техніки, міжнародний поділ праці, економічна інтеграція. Функціонування та удосконалення народногосподарського комплексу України пов'язані з раціональним використанням природних, матеріальних і трудових ресурсів, забезпеченням відповідних пропорцій у межах галузей, регіонів, всього народного господарства, переведенням економіки на інтенсивний шлях розвитку, підвищенням суспільного виробництва, охороною навколишнього середовища. З корисних копалин велике значення мають кам'яне вугілля Донецького басейну, залізні й марганцеві руди. На території України добувають природний горючий газ, нафту, сірку, титанові руди, калійну та кухонну сіль, каолінові глини, цементну сировину, флюсові вапняки, доломіти. Нині першочергове завдання — подолати несприятливі тенденції, глибоку структурну кризу економіки України, надати економіці належного динамізму. Насамперед йдеться про глибокі структурні зміни та нову інвестиційну політику. Інвестиційну політику відносно окремих галузей слід здійснювати так, щоб масштаби капітального будівництва відповідали потужностям, матеріальним і трудовим ресурсам. Суть нових змін — у перенесенні центра ваги з кількісних показників на якість і ефективність, з проміжних — на кінцеві результати, з розширення виробничих фондів — на оновлення їх, нарощування паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання їх, прискорений розвиток наукоємних галузей, виробничої та соціальної інфраструктури. На стратегічних напрямах розвитку економіки слід розробляти і здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують широкий економічний ефект і розв'язання соціальних завдань. Особливо загострилися проблеми споживчого ринку, соціально-культурної сфери, охорони здоров'я, освіти, фінансів. 1. Особливості і галузева структура народного господарства. Економіка України розвивалася також за міжреспубліканським поділом праці, дво- і багатосторонніми економічними угодами. У процесі розвитку економіки докорінно змінилася її структура. Провідну роль почала відігравати важка промисловість, на яку в 1989 р. припадало 69,5 % продукції промисловості і відповідно 31,5 % на виробництво товарів народного споживання. Це змінило співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, між видобувною та обробною промисловістю, а також між різними галузями промисловості і міжгалузевими комплексами. У галузевій структурі економіки України виділяється машинобудування (див. картосхему рис. 1), на яке припадало 38,7 % вартості продукції деяких галузей, з них харчової — 15,3 % і легкої промисловості — 12,0 % У групі А. що займається виробництвом засобів виробництва, майже чверть становить виробництво предметів праці. Разом з тим спостерігається тенденція до збільшення частки тих засобів виробництва, які спрямовуються у легку та харчову промисловість, сільське господарство. Структура засобів виробництва складається із співвідношення видобувних і обробних галузей. До видобувних належать: видобуток мінерального палива, виробництво електроенергії на гідроелектростанціях, видобуток руд чорних і кольорових металів, гірничо-хімічна і мінерально-будівельна сировина; лісозаготівлі; вилов риби і морських продуктів. Видобувна промисловість має підвищену фондомісткість. На її частку припадає майже 1/5 всіх основних виробничих фондів, тобто стільки, як у машинобудуванні. Крім того, видобувна промисловість має меншу фондовіддачу порівняно з обробними галузями, нафтохімічна, лісова, деревообробна та целюлозно-паперова промисловість. Територіальний поділ праці і відмінності в економічних і природних умовах в окремих регіонах України мають вплив на диференціацію структури промисловості, формування та удосконалення її. Науково-технічний прогрес посилює динамічність зрушень у структурі промисловості. Міжгалузеві пропорції в сучасних умовах виявляють залежність від соціальних аспектів, пов'язаних з підвищенням добробуту населення, тому виробництво товарів народного споживання повинно розвиватися як пріоритетне. Є значні відмінності в територіальній концентрації промислового виробництва між південно-східними областями (Донецька, Луганська, Запорізька, Дніпропетровська) і деякими західними й центральними (Волинська, Рівненська, Тернопільська, Хмельницька, Вінницька, Черкаська), у структурі господарства яких відносно висока частка аграрного сектора економіки. Крім того, в Автономній Республіці Крим, Одеській і Закарпатській областях слід ширше розвивати санаторно-курортне господарство¹. Агропромисловий комплекс України — складна виробничо-економічна система, яка становить групу технологічно і економічно взаємопов'язаних галузей народного господарства, промисловості, інфраструктури. В його складі є три основні сфери. Перша забезпечує сільське господарство різним устаткуванням і засобами виробництва; друга — власне сільське господарство; до третьої належить заготівля, збереження і переробка сільськогосподарської продукції. Центральна ланка агропромислового комплексу — сільське господарство. 1 Сравнительная оценка продуктивности хозяйств населення // Экономика Украиньї. №1 і., 2004г. Значні природні багатства та високий рівень освоєння їх визначають об'єктивно високу частку галузей мінерально-сировинного комплексу в економіці України. Постає питання, як має здійснюватися ця роль в умовах структурної перебудови народного господарства.
Якщо реалізувати політику пріоритетної підтримки мінерально-сировинних галузей народного господарства, то, враховуючи наш виробничий потенціал, можна збільшити валютні фонди країни. Проте, спрямовуючи на це значні кошти при великій фондомісткості цих галузей, Україна надовго закріпить за собою роль сировинного джерела для інших країн, тобто постачальника сировини при нерівноправних економічних відносинах.
Стратегія конверсії мінерально-сировинного комплексу повинна визначатися скороченням залучення до нього трудових і матеріальних ресурсів, пріоритетом підвищення якості та розширення номенклатури товарної продукції; орієнтацією на задоволення со­ціальних і економічних потреб населення. Інвестиційна політика в цілому має характеризуватися різким скороченням коштів па будівництво гірничих підприємств (за винятком вугільних, золотодобувних та деяких інших). Спеціалізуються галузі на основі ознаки однорідності, тобто подібності між собою за призначенням продукції, що виробляється (наприклад, галузі паливної промисловості), спільності використовуваної сировини (наприклад, галузі машинобудування) або за ха­рактером технологи. Вони групуються у так звані комплексні галузі. Тому галузі можна групувати в паливно-енергетичний комплекс, куди належать паливна промисловість і електроенергетика; металургійний, машинобудівний комплекси, хіміко-лісовий, у тому числі хімічна¹ (мал. 1). У межах реалізації конверсії галузей мшеральпо-сировишюго комплексу доцільно виділити заходи першочергово тривалого характеру — припинення будівництва Криворізькою гірничо-збагачувального комбінату окислених руд. освоєння Госфортського родовища вапняків для метатургійної промисловості Криму, експлуатації Комиш-Бурунського залізорудного комбінату тощо. Тривала конверсія полягатиме у заміщенні потужностей, що вивільнятимуться, виробництвом дефіцитної для народного господарства продукції. Це насамперед нові високотехнологічні метали, меліоранти, сорбенти, будівельні матеріали тощо. Пріоритетними ресурсними джерелами для них мають стати відходи виробництва, супутня мінеральна сировина, техногенні родовища. Великі комбінати повинні експлуатувати невеликі, розташовані поряд з ними родовища, які досі вважали нерентабельним. Слід звернути увагу на доцільність створення малих підприємств з незакінченим циклом виробництва. Прикладом подібної стратеги може бути освоєння Мужіївського золоторудного родовища на Закарпатті, де будівництво комбінату з повним виробничим циклом маловиправдане, незважаючи на потребу в золоті. Проте для розробки цих руд можна використати потужності Східного гірничо-збагачувального комбінату в Кривбасі. Суттю конверсії повинен стати розвиток найпрогресивніших технологій видобутку, збагачення та комплексної переробки корисних копалин, різке зниження витрат, загальна екологізація виробництва. Розміщення продуктивних сил України": Підручник / Є.П. Качан, та ін.- К.: Вища шк„ 2002р. - 575с З вторинною ресурсною базою пов'язуються технологічні можливості й економічна доцільність виробництва ванадію, нікелю, ртуті, стронцію, галію, германію, скандію, заліза, марганцю, калійної та кухонної солей, флюсів, хімічних меліорантів. На основі гірничопромислових відходів можна розширювати й диверсифікувати сировинну базу промисловості будівельних матеріалів. У межах конверсії важливо виявити всі можливості економічно обгрунтованої переорієнтації зовнішніх виробничо-сировинних зв'язків на внутрішні. Перегляд структури гірничої промисловості, скорочення видобутку мінеральних ресурсів мають поєднуватися з пріоритетним фінансуванням і розвитком окремих ресурсно-технологічних ланок, що визначають якісні параметри і забезпечують одержання нових перспективних видів продукції. Неминучим є виникнення і поглиблення ряду кризових явищ у сировинних галузях, тому слід заздалегідь передбачити можливість переорієнтації потужностей на інші види корисних копалин або переходу на інші типи виробництва. З динамічністю економіки пов'язане посилення комплексності, що здійснюється у різних формах і на різних рівнях. Про це свідчить формування міжгалузевих комплексів — паливно-енергетичного та агропромислового, а також розвиток економіки в цілому. Особливу увагу слід приділити постійному вдосконаленню базових галузей, які є фундаментом народного господарства і забезпечують функціонування й послідовний розвиток економіки України в цілому. Пріоритетного розвитку мають набути галузі, найтісніше пов'язані з науково-технічним прогресом, які є його своєрідним каталізатором, — електроенергетика, хімічна і нафтохімічна промисловість, машинобудування. Структурні зрушення пов'язані насамперед з розвитком галузей, які здебільшого забезпечують прискорення самого технічного прогресу, — радіоелектроніки, виробництва обчислювальної техніки та ін. На передній план висувається електронізація економіки, інформатизація всіх сфер діяльності людини, перехід до цехів і підприємств-автоматів, систем автоматизованого управління. Великого значення повинні набути галузеві, міжгалузеві та інтегральні комплекси різних типів, які забезпечували б ефективне використання природних і трудових ресурсів, особливостей географічного положення, ефекту концентрації. Повніше має розкрити свої можливості міжгалузева концентрація виробництва внаслідок поліпшення технологічних процесів, прогресу на транспорті, посилення уваги до виробничої інфраструктури, формування єдиних інфраструктурних систем: транспорту, енергетики, газопостачання1. З нарощуванням основних фондів, їх концентрації у великих вузлах і ареалах активно відбувається процес роззосередженої концентрації, виникають нові великі центри — і часто у дуже короткі строки, наприклад у минулих десятиріччях у західних областях України. На особливу увагу заслуговує реалізація цільових комплексних програм з найважливіших соціально-економічних проблем — розвитку виробництва товарів народного споживання та послуг, скорочення ручної праці, розширення машинобудування, енергетики й транспорту. 1 "Розміщення продуктивних сил": Навч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / С. І. Дорогунцов, Ю. І. Пітюренко, та ін. - К.: 2000р. - 357. Слід розвивати і галузі промисловості, які поставляють сільському господарству машини, добрива, хімічні засоби захисту рослин, устаткування для переробки сільськогосподарської продукції. Народне господарство України — це багатоструктурна система, в якій можна виділити три основні структури: соціально-економічну, галузеву й територіальну. Соціально-економічну структуру слід враховувати при вивченні розміщення продуктивних сил. Галузева структура відбиває співвідношення, взаємозв'язки і пропорції між складовими частинами народного господарства і реалізовується у територіальній структурі народного господарства, яка є предметом дослідження вітчизняної науки. Для вивчення економіки України велике значення має функціональна класифікація галузей. Це — первинні галузі, у тому числі видобувна промисловість і сільське господарство, та вторинні, що охоплюють обробну промисловість, до якої, в свою чергу, належить переробна. У структуру народного господарства входять транспорт, торгівля, житлове будівництво, охорона здоров'я, сервісні галузі, управління, наука й наукове обслуговування.
У ході науково-технічної революції виникають нові галузі виробництва (радіо- та мікроелектроніка, атомна енергетика тощо), зростає роль науки і наукоємних виробництв, відбувається оновлення продукції. Нині першочергове завдання — подолати несприятливі тенденції, глибоку структурну кризу економіки України, надати економіці належного динамізму. Насамперед йдеться про глибокі структурні зміни та нову інвестиційну політику. Інвестиційну політику відносно окремих галузей слід здійснювати так, щоб масштаби капітального будівництва відповідали потужностям, матеріальним і трудовим ресурсам. Суть нових змін — у перенесенні центра ваги з кількісних показників на якість і ефективність, з проміжних — на кінцеві результати, з розширення виробничих фондів — на оновлення їх, нарощування паливно-енергетичних ресурсів, поліпшення використання їх, прискорений розвиток наукоємних галузей, виробничої та соціальної інфраструктури.
На стратегічних напрямах розвитку економіки слід розробляти і здійснювати комплексні програми, більш динамічно розвивати галузі, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують широкий економічний ефект і розв'язання соціальних завдань. Особливо загострилися проблеми споживчого ринку, соціально-культурної сфери, охорони здоров'я, освіти, фінансів. Енергетичну програму має пронизувати ідея переорієнтації паливно-енергетичного комплексу на застосування енергозберігаючих технологій, заміни рідкого палива вугіллям, глибшої переробки нафти, переходу АЕС на використання найпрогресивніших видів турбін. У металургійній промисловості є настійна потреба повного переходу від мартенівського до киснево-конверторного виробництва сталі, впровадження установок неперервного розливу сталі, збільшення частки холоднокатаного листа, поліпшення якості металу та розширення його асортименту. Металургію і хімічну промисловість України необхідно переобладнувати продуктивним устаткуванням. Продукція хімічної промисловості має зростати за рахунок сучасних видів пластмас, синтетичних волокон, фармацевтичних препаратів тощо. Ефективність реконструкції, темпи економічного зростання значною мірою залежать від розвитку машинобудування, оскільки в ньому матеріалізуються основні науково-технічні іди, що визначають прогрес в інших галузях народного господарства, закладаються основи широкого виходу на принципово нові ресурсозберігаючі технології, зростання продуктивності праці та поліпшення якості продукції. Значного технічного переоснащення потребує виробнича інфраструктура, насамперед транспорт і зв'язок, та пріоритетного розвитку — харчова і легка промисловість. Виробляти прогресивне устаткування для них повинні не тільки спеціалізовані, а й інші галузі промисловості. Докорінного поліпшення потребує і капітальне будівництво, для чого потрібно піднести на новий організаційний та індустріальний рівень весь будівельний комплекс мінімум у два рази, скоротити інвестиційний цикл як при реконструкції старих підприємств, так і при спорудженні нових. Реконструкція висуває нові завдання перед наукою, зокрема спрямування на потреби господарства, впровадження досягнень науково-технічного прогресу. Необхідно рішуче змінити ставлення до продовольчого постачання, забезпечити норму споживання на душу населення м'яса, молока, овочів і плодів, поліпшити соціально-економічну ситуацію на селі, створити умови для глибшої інтенсифікації сільського гос­подарства, гарантованого виробництва продукції з акцентами на економічних методах господарювання, розширення самостійності й підвищення відповідальності за результати своєї праці. Насамперед потрібно піднести ефективність використання в галузях економіки виробничого потенціалу, сконцентрувати зусилля на найважливіших ділянках: підвищенні родючості землі, створенні умов для стабільного сільського господарства, зменшенні втрат продукції полів і ферм, розвитку сільськогосподарського машинобудування, Набувають значного поширення різні форми господарювання: колективні та орендні господарства, селянські господарства, трудові колективи державних підприємств, асоціації, акціонерні товариства, підряд. Перетворення форм власності у галузях економіки триватиме не менш ніж 10—15 років. Проте держава на найближчий період збереже за собою функції прогнозування розвитку галузей, визначення цілей і пріоритетів, володітиме регуляторами прямої дії на економічні процеси1. Взаємодія всіх галузей економіки України зумовлена кардинальною зміною структурної та інвестиційної політики щодо галузей, що передбачає: рішучу орієнтацію виробничих капітальних вкладень на реконструкцію і технічне переоснащення підприємств, що в кілька разів ефективніше, ніж будівництво нових; концентрацію капітальних вкладень на основних напрямах, здатних швидко забезпечити економічний ефект; визначення пропорцій у використанні капітальних вкладень з тим, щоб забезпечити соціальну орієнтацію економіки, пропорційний і збалансований розвиток різних галузей. Слід посилити залежність між обсягом ресурсів, які спрямовуються на соціальний розвиток областей і окремих регіонів, і результатами діяльності підприємств, розташованих на їхній території. Треба й надалі обмежувати створення у великих містах України нових промислових підприємств, крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення. Повніше використовувати можливості господарського розвитку малих та середніх міст і робітничих селищ, де розміщувати невеликі спеціалізовані підприємства, філії і окремі цехи заводів і фабрик, а також підприємства, пов'язані з переробкою його продукції і виготовленням виробів з місцевої сировини. Все це сприятиме великим структурним змінам в економіці України, значному збільшенню иаукоємних виробництв, машинобудування і хімії, зниженню частки видобувних і сировинних галузей; однак при цьому збільшиться значущість глибокої комплексної переробки сировини. 1 "Розміщення продуктивних сил України": Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петріга та ін.; За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища шк., 1997.-375с. Галузева структура народного господарства матиме динамічніший, стійкіший характер, повніше задовольнятиме потреби суспільства. Водночас у галузевій структурі продуктивних сил необхідно розв'язати ще ряд проблем. Слід реалізувати безумовний пріоритет загальнонародних інтересів над інтересами галузей і регіонів, пріоритет цілого над будь-якими локальними утвореннями, повну збалансованість економіки і на її основі динамічну перебудову виробництва відповідно до потреб населення; форми виробничих відносин розглядати у постійному оновленні, підтримувати динамічну рівновагу розвитку і розміщення продуктивних сил. Необхідно ліквідувати диспропорції на транспорті, в агропромисловому комплексі, металургії й машинобудуванні, застарілі методи і форми господарювання, які свого часу вважали стимулами розвитку. Доцільно виробити і згодом реалізувати великі стратегічні напрями в економіці, де передбачити заборону базування атомних електростанцій поблизу великих міст, комплексність розвитку районів, їх самоокупність, самоуправління і самозабезпечення.
Важливим є розв'язання проблем конкуренції у всіх сферах народного господарства. Це конкуренція між підприємствами різних секторів економіки — державним і кооперативним; у науково-технічній сфері (конкурсні проекти, паралельні дослідження і розробки); конкурси на одержання державних ресурсів; раціональне розміщення підприємств; виявлення резервів виробництва, соціальна орієнтація окремих галузей економіки.
Потрібна система противаги монополізації, надання підприємствам прав вступу до міжгалузевих об'єднань, створення великих господарських утворень типу концернів або комбінатів. У новостворюваній самоуправній системі має домінувати держава, яка повинна забезпечити в масштабі народного господарства баланс кількості робочих місць і наявних ресурсів робочої сили у великих регіонах і галузях та відповідного соціально-економічного забезпечення1. Створення в Україні спільних із зарубіжними країнами підприємств сприятиме збільшенню відрахувань від прибутку до державного бюджету України. Доцільною є консервація або згортання деяких другорядних галузей, продукцію яких вигідніше імпортувати, а також розвиток галузей із сприятливою експортною спрямованістю. Удосконалення галузевої структури економіки України потребує значного збалансування розвитку видобувних і обробних галузей, а також галузей, які виробляють і споживають знаряддя праці. Необхідні пропорції можна забезпечити на основі удосконалення інвестиційної політики, управління, економи сировини та енергії значною мірою завдяки випуску ресурсозберігаючої техніки. Зрушення у галузевій структурі економіки України повинні відображати процес інтенсифікації виробництва та зумовлюватися насамперед розвитком галузей, що визначають науково-технічний прогрес і Зростання виробництва предметів споживання. Статистичний щорічник України за 2003 рік /Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. - К.: Техніка, 2004 2. Структура, аналіз і тенденції розвитку народного господарства України на сучасному етапі. Кризовий період у промисловості, протягом якого обсяг виробництва скоротився наполовину, був переборений у 1999 р., коли негативна динаміка перемінилася позитивної. За 2002р. обсяг промислової продукції виріс на 4%, за 2003 р. - на 12, за 2004 р. - на 14%. Крім того, початку поліпшуватися галузева структура промисловості за рахунок випереджального розвитку обробних (переробних) галузей, що випускають кінцеву продукцію, у порівнянні з видобувними галузями, що випускають проміжну продукцію (див. табл. 1). Зростання промислового виробництва відбуваються на основі підвищення попиту внутрішнього (інвестиційного і споживчого) і зовнішнього ринків. Так, ріст інвестицій у національну економіку склав у 2003 р. 14%, у 2004 р. - 17%, що, відповідно, збільшило внутрішній попит на продукцію машинобудування, металургії і промисловості будівельних матеріалів. Підвищення реальної заробітної плати в 2003 р. на 3,6% і за 11 місяців 2004 р. - на 19%, а також пенсій і інших соціальних виплат, відповідно, збільшило внутрішній попит на продукцію харчової і легкої промисловості. Зовнішньоторговельний оборот виріс у 20003р. на 17%, за 11 місяців 2004 р. - на 14% (при позитивному сальдо). З усіх галузей промисловості найбільш експортооріснтованою є металургія. Так, у 2003 р. в Україні зроблено 32 млн. т стали , з них спожито тільки 5 млн. т '', а інші - більше 80% -складає експорт. Є підстави очікувати, що співвідношення внутрішнього і зовнішнього попиту на метал надалі буде здійснюватися на користь внутрішнього ринку в результаті як росту інвестицій (і, відповідно, продукції машинобудування), так і обмеження зовнішнього ринку металу. У структурі поточних (операційних) витрат на виробництво продукції промисловості її собівартості поки що не відбулося позитивних змін. Вона, як і в попередні роки, характеризується занадто високою часткою матеріальних витрат і, відповідно, занадто низкою часткою заробітної плати, що видно з дані таблиці 2і. Промисловість споживає левину частку електроенергії (див. табл. 3). У балансі електричної енергії звертас на себе увага занадто високий показник утрат (23% у 2003 р.), що приблизно втроє перевищує нормальний показник неминучих технологічних втрат у мережі загального користування (7-8%). Це говорить про те, що значна частина електроенергії (15%) розкрадається. Занадто висока також частка промисловості в загальному обсязі споживання електроенергії. Зниження цієї частки (у порівнянні з 1990 р.) є позитивною тенденцією. Повчальне зіставлення енергетичних показників (і, до речі, не тільки енергетичних) України і Польщі. Так, у 2000 р. Польща виробила 143 млрд. квт-ч електроенергії, а спожила -124 млрд., тобто значно менше, ніж Україна. При цьому ВВП Польщі втроє більше, ніж України, - відповідно, 157,3 млрд. і 49.7 млрд. дол. у 2002. Отже, в Україні на одиницю ВВП витрачається в 3,6 рази більше електроенергії, чим у Польщі. У паливно-енергетичному комплексі загальна ситуація усе ще дуже складна, хоча вже з'явилися деякі позитивні зрушення. Залишається значної дебіторська заборгованість унаслідок масових неплатежів за спожиті паливо (вугілля і газ) і електроенергію. Собівартість вугілля занадто висока (набагато перевищує ціну), а його занадто низько. На теплові електростанції для смолоскипового спалювання в енергетичних казанах часто надходить вугілля високої зольності (понад 40%) і низкою калорійності (менш 5 тис. ккал/кг). Не тільки видобуток, але і транспортування і спалювання такого палива приведуть до економічних збитків і наносять екологічний збиток1. Про те, як виглядає промисловість на загальному тлі національної економіки по задіяних ресурсах і результатам виробництва, можна судити з дані таблиці 4. По задіяних ресурсах на промисловість приходиться 1/5 загальної чисельності працівників, 1/3 основних фондів і більш 40% оборотних коштів і капітальних вкладень; за результатами виробництва -1/3 ВВП і понад половину прибутку. Зіставлення першої і другої груп показників говорить про відносної економічний зффективности, а саме: промисловість більш ефективна в порівнянні з усією національною економікою, оскільки її частка в прибутку більш значний, чим у всіх задіяних ресурсах, і продуктивність праці набагато вище. Однак прибутковість промисловості залишається низкою. Більш того, зберігається негативна тенденція до росту її збитковості. Так, рентабельність промислового виробництва за 2000 р. знизилася майже наполовину. Ринкова система господарювання ґрунтується на конкурентній, інноваційній стратегії розвитку виробництва, і ті підприємства, що орієнтуються на ринок, а отже, проводять активну маркетингову, інвестиційну —и інноваційну політику, працюють стабільно й ефективно, не вимагають державного патерналізму і є конкурентоздатними як на внутрішньому, так і на зовнішніх ринках. Саме такі промислові підприємства, а їх сьогодні вже більшість, одержали за 2000 р. понад 16 млрд. грн. прибуток. Однак, на жаль, є ще багато збиткових підприємств, що не пристосувалися до ринкових умов господарювання, очікують державні дотації і нарощують збитки. Вони "з'їли" більш половини прибутку прибуткових підприємств а 2004 р. (див. табл. 5)1.
Хоча обсяг прибутків прибуткових підприємств за чотири роки (1997-2004) збільшився на 75%, однак обсяг збитків збиткових підприємств за цей період зріс ще в більшому ступені -майже в 5 разів. У результаті обсяг прибутку за винятком збитку в промисловості в 2000 р. залишився на рівні 1996 р. Витрати виробництва ростуть швидше, ніж обсяги зробленої продукції. У 2004 р. відбулося позитивне зрушення фінансовий результат промисловості -прибуток за винятком збитку - істотно виріс і за 11 місяців склав 12 млрд. грн.
Додатковим навантаженням на собівартість продукції є витрати на зміст законсервованих чи виведених з експлуатації виробництв, об'єктів соціальної інфраструктури, неповна чагрузкадроизводстаенньїхлощнос тієї, непомірні податки на виробничу діяльність і надвисокі ставки банківських кредитів, що знижує ефективність виробництва і конкурентноздатність продукції. Позитивна динаміка капітальних вкладень у промисловість за останні роки, починаючи з 2002 р., забезпечує в цілому задовільну підтримку виробгшчо-технічного апарата цієї галузі, про що свідчать наступні фактичні показники відтворення основних промислових фондів (ОПФ) за 2002-2003 р. (див. табл. 6). Виробничі потужності підтримуються, як відомо, і шляхом ремонту. Причому витрати на капітальний ремонт поглинають занадто велику частку загального обсягу валового нагромадження ОПФ. 1. Статистичний щорічник України за 2003 рік /Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. - К.: Техніка, 2004 1. Урядовий кур'єр: 17 жовтня 2004р., №190 Високий ступінь зносу (понад 51% на початок 2002 р.) і старіння оснозньїх фондів диктує необхідність їх більш інтенсивного відновлення шляхом заміни. Заміна зношених і застарілих засобів виробництва новими, більш ефективними, зменшить потребу в ремонті, за рахунок чого можна буде істотно збільшити обсяг капітальних вкладень у його технологічне відновлення і підвищити ефективність. Важливо, щоб інвестиції сполучалися з інноваціями. Саме в процесі відновлення основних фондів реалізується інноваційна модел-економічного розвитку країни, тобто матеріалізується науково-технічний прогрес, що є засобом економічного і соціального прогресу. У 2003 р. відбулося позитивне зрушення в інноваційній діяльності в промисловості, а саме - перехід від тривалого спаду до підйому, про що свідчать дані таблиці 7. У 2004 р. ця позитивна тенденція продовжувалася: число підприємств інновації, що упроваджувала, виросло і склало 1503, хоча їхня частка в загальній кількості промислових підприємств залишається низкою (14%). Активізація інноваційної діяльності і її спрямованість на зниження питомих витрат виробництва дозволять у найближчі роки перебороти негативну тенденцію до росту збитків у промисловості, а згодом і зовсім від них позбутися. Для цього необхідно, у свою чергу, прискорити перехід усіх промислових підприємств на ринкові методи господарювання. Справа в тім. що млявість і непослідовність ринкового реформування, затягування з адміністративною і судовою реформами в Україні привели до перекручування економічних відносин - був створений неефективний гібрид бюрократичних і ринкових методів господарювання. Це консервує деформовану структуру промисловості, її витратну орієнтацію, споживчі настрої, економічну безвідповідальність за збитки і борги, сприяє корупції, крадіжкам, стримує підприємницьку ініціативу. Двигуном розвитку виробництва і підвищення його ефективності в сучасній, цивілізованій ринковій системі є сумлінна конкуренція. Цей двигун в українській економіці, у тому числі в промисловості, ще дуже слабшав, що обумовлено збереженням значного рівня монополізації виробництва, занадто малою часткою приватного підприємництва і, самим головне, створенням неоднакових (нерівних) умов господарювання для різних підприємств. Ефективність господарювання у великому ступені залежить від керівників підприємств, їхніх особистих якостей, професійного рівня і заповзятливості. Серед керівників державних і колективних промислових підприємств є такі, котрі працюють неефективно і вимагають державної підтримки державного замовлення, податкових пільг, списання боргів, одержання іноземних кредитів під гарантії Уряду. І коли в ряді випадків Уряд задовольняє такі вимоги, це, як правило, не допомагає їм у подоланні кризових явищ. Наприклад, автомобільна промисловість при державній підтримці "завоювала" лише 4% вітчизняного ринку автомобілів і продовжує працювати збитково (див. табл. 5). Приватний сектор у промисловості дотепер практично відсутній. Його частка в загальному обсязі промислової продукції складає менш 1%, 76% приходиться на колективний сектор і 23% - на державний. Задача підйому промислового виробництва складається не в тім, щоб відновити ті обсяги продукції, що були в кожній галузі промисловості до початку спаду. Зовсім не потрібно, наприклад, добувати 120 млн. т залізної руди, виплавляти 55 млн. т стали, робити 136 тис. важких тракторів, не говорячи вже про поновлення виробництва такої ж кількості танків, іншої військової техніки й озброєнь, що було в 80-х роках. Виробництво повинне орієнтуватися на ринковий попит. На відміну від державно-монополістичної системи господарювання, що грунтувалася на принципі "продавати (вірніше, розподіляти) те, що -виробляється", ринкова система ґрунтується на принципі "робити те, що продається". Не в усі існуючі промислові підприємства доцільно вкладати інвестиції. При структурній перебудові промисловості, реструктуризації підприємств, диверсифікованості виробництва неможливо уникнути висновку з дії частини наявних виробничих потужностей, закриття (ліквідації) підрозділів і навіть цілих підприємств, безперспективних за критеріями економічної ефективності, конкурентноздатності й екологічній безпеці. І чим швидше це буде зроблено, тим краще. Необхідно поліпшити статистичний облік продукції. Наприклад, у вугільній промисловості дотепер зберігається радянська система обліку видобутку вугілля разом з породою, що істотно завищує її реальний обсяг ("щоб цифра була правильною). Крім того, у всіх галузях обліку повинний підлягати обсяг не зробленої, а реалізованої продукції, тобто зробленої, відвантаженої й оплачений споживачами (замовниками). Ефективний розвиток економіки, у тому числі промисловості, вимагає ефективного менеджменту ринкового типу, для чого необхідне сполучення виробничого і фінансового, інвестиційного й інноваційного менеджменту1. У процесі підприємницької діяльності і конкуренції на ринку будуть виявлятися найефективніші форми господарювання. їхнього співвідношення по формах власності, спеціалізації і структурі, формуватися конкурентноздатні системи великого, середнього і малого бізнесу. Тоді економіка, у тому числі і промисловість, зароблять ефективно, підприємства будуть випускати дійсно потрібну і конкурентноздатну продукцію, орієнтуючись при цьому на попит і інноваційний розвиток виробництва. Економічна політика держави повинна всіляко сприяти цьому.
1 Сравнительная оценка продуктивности хозяйств населення // Экономика Украины. —№11., 2004г.16 1 Румянцев В.І. "Сільськогосподарська діяльність господарств населення України 2003". К: 2004р. 3. Розвиток народного господарства. В аграрній економіці нашої країни в останні роки намітилися визначені позитивні зрушення. Є асі підстави для висновку, що найбільш глибока "яма" аграрної кризи переборена. Це підтверджується динамікою багатьох економічних показників.
У 1998 р. питома вага прибуткових сільськогосподарських підприємств складав лише 8,1 %, у 2000 р. він зріс до 65,5%. Рівень рентабельності всієї їхньої діяльності виріс з-28,3% до 9% У 2000 р. сільськогосподарські підприємства країни одержали 1,4 млрд. грн. прибутків. При цьому від реалізації продукції рослинництва було отримано 1,83 млрд. грн. прибутків, а від реалізації продукції тваринництва -1,96 млрд. грн. збитків . У загальному прибутку сільськогосподарських підприємств носили, в основному, віртуальний характер - вони утворилися як результат реалізації урядових заходів для реструктуризації їхніх боргових зобов'язань. Однак мінімальний рівень збитковості а галузі на тлі значно гірших показників за попередні роки можна вважати досягненням. Економічне пожвавлення спостерігається в більшості галузей харчової промисловості. Загальний обсяг виробництва зріс на 23%, зокрема, у "кондитерській на 36%, с на 65%, м'ясо-молочної - на 16%, рибної - на 23%". Навіть триваючий спад у цукровій, мукомельно-круп'яній і комбікормовій промисловості не дозволяє спростувати твердження про те, що в АПК почалися зміни до кращого1. У ринковій економіці основним фактором позитивної економічної динаміки як у всім народному господарстві, так і в окремих його сферах виступає зростаючий попит, Приймаючи в увагу те, що продукти харчування відносяться до товарів першої необхідності, а витрати родин на їхнє придбання займають найбільша питома вага в структурі сімейних бюджетів у нашій країні, ця залежність виявляється особливо тісною. Грошові доходи в розрахунку на душу населення протягом 2002-2004 р. у номінальному вираженні зросли з 1081 до 1756 грн. Якщо врахувати, що інтегрований індекс інфляції за цей період склав 179,9%, то реальні грошові доходи знизилися на 13,2% . Тому про розширення попиту за рахунок їхнього росту не може бути і мови. Більш того, зниження реальних грошових доходів привело до того, що заради підтримки звичного харчового раціону родини були змушені довести питому вагу витрат на придбання продовольчих товарів у структурі сімейних бюджетів у 2000 р. до 59%. що на 2 пункти більше, ніж а попередньому році. Місткість ринку вітчизняних продовольчих товарів збільшилася за рахунок витиснення продукції іноземних виробників. З грудня 2002 р. по грудень 2004 р. курс долара в Україні виріс у 2,85 рази. Темпи росту курсу долара були вище темпів інфляції за те ж час у 1,58 рази. Унаслідок цього виробництво багатьох видів продовольчих товарів став більш вигідним, чим їхній увіз через границю. Поступово з вітчизняного агропромислового ринку була витиснута значна частина продовольчих товарів іноземного походження, що стали неконкурентоспроможними. Це дало могутній стимул для розвитку вітчизняної харчової промисловості. Однак цей зовнішній фактор не може бути тривалим. Курс долара в грудні 2004 р. у порівнянні з груднем 1999 р. виріс на 4,8%. а індекс інфляції за цей час склав 125,8%. 1 Румянцев В.І. "Сільськогосподарська діяльність господарств населення України 2003". К: 2004р. Почався зворотний процес здешевлення долара на вітчизняному ринку. Вигоди від його подорожчання в найближчій перспективі можуть бути знецінені. В основі визначених позитивних тенденцій у розвитку АПК, крім зовнішніх, лежать внутрішні фактори. Індекс росту цін на продовольчі товари за 2001-2004 р. склав 190 %, що на 7,3 пункти менше індексу споживчих цін (індексу інфляції) (див. табл. 1). Інтегрований індекс цін реалізації сільськогосподарської продукції за цей період склав 232,7%. Темпи росту цін, по яких сільськогосподарські підприємства реалізували свою продукцію, випереджали темпи росту цін на продовольчі товари в 1,2 рази. Якщо економічні позиції виробників продовольства залишалися приблизно такими ж. як і в інших галузях, то економічні позиції сільськогосподарських підприємств у їхніх взаєминах з іншими партнерами усередині АПК значно зміцніли. Надмірний економічний тиск на сільськогосподарські підприємства з боку монополізовані переробних підприємств протягом 2001-2002 р. виражалося в несправедливо низькому рівні закупівельних цін. Це спонукувало сільських товаровиробників вишукувати альтернативні, більш вигідні шляхи просування своєї продукції» на ринок. Значна її частина перероблялася безпосередньо в сільськогосподарських чи підприємствах поставлялася на ринок у непереробленому виді. $ результаті цього переробні підприємства виявилися під погрозою повній утрати постачальників сировини. Протягом 2000-2004 р. вони були змушені повисіти ціни на сільськогосподарську сировину більш високими темпами, чим темпи росту цін на продовольчі товари. Відбувся значний перерозподіл знову створеної вартості усередині АПК. Змушене погіршення економічних позицій переробних підприємств у їх взаєминах із сільськогосподарськими підприємствами протягом 2000—2004 р. негативно позначилося на величині одержуваних ними прибутків і величині заробітної плати працівників. Однак це закономірний результат їх невдалої економічної стратегії. Нав'язування несправедливих умов з боку онсутолизированих економічних структур немонополізованим структурам чи пізно обертається утраченими вигодами. На основі аналізу таблиці 1 можна зробити висновок про поліпшення економічних позицій сільськогосподарських підприємств у їхніх взаєминах з виробниками промислової продукції. Інтегрований індекс цін на промислові товари протягом 2000-2004 р. склав 212,2%, що менше індексу цін виробників сільськогосподарської продукції. Однак такий висновок не можна вважати цілком справедливим. Індекс цін виробників промислової продукції розраховується як середній з індексів цін на усі види продукції галузей промисловості. Разом з тим сільськогосподарські підприємства купують і використовують у виді ресурсів тільки незначна кількість з різноманітного асортименту промислових виробів. Якщо темпи росту цін на складні мінеральні добрива й електроенергію були трохи нижче темпів росту цін реалізації сільськогосподарської продукції, то індекси цін на дизельне паливо і бензин значно їхній випереджали. Тому можна констатувати лише незначне поліпшення в економічних відносинах сільськогосподарських підприємств із виробниками матеріальних ресурсів для ведення виробництва. Зміна міжгалузевих цінових співвідношень знайшло відображення в зміні економічної ефективності виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції і продовольчих товарів. По усіх видах продукції, приведеним у таблиці 2, середні темпи росту цін їхньої реалізації за 2000-2004 р. випереджали темпи росту собівартості.
Середня ціна реалізації зерна в сільськогосподарських підприємствах протягом 2000-2004 р. зросла на 144,4%. За той же період собівартість виросла на 107,7%, тобто вона була менше на 36,7 пункту. Аналогічний за рівнем розривши в динаміку реалізаційних цін і собівартості спостерігається по таких видах продукції, як цукровий буряк і насіння соняшника. Однак по молоку і м'ясу великої рогатої худоби (КРС) він значно більше. Темпи росту їхньої собівартості за досліджуваний період складали, відповідно, 9,4 і 61%. Замість середні ціни реалізації зросли, відповідно, у 2,25 і 2,35 рази. Це не могло не відбитися на зниженні рівня збитковості їхнього виробництва. У молочної скотарстві він знизився з 53.7 до 6%, а в м'ясному - з 61,5 до 42,3%¹.
Як відомо, собівартість одиниці сільськогосподарської продукції складається під визначальним впливом витрат на 1 га чи посіву на 1 голову худоби і рівня врожайності сільськогосподарської чи культури продуктивності 1 голови тварин. Протягом 2000-2004 р. врожайність зернових у нашій країні знизилася з 24,5 до 19,4 ц з га, цукрового буряка - з 177 до 176 ц з га, а насінь соняшника - зросла з 11.5 до 12,2 ц з га. Удій молока на 1 корову в сільськогосподарських підприємствах зріс з 1389 до 1588 кг. Динаміка цих показників свідчить про ге, що більш низькі темпи росту собівартості одиниці продукції в сільськогосподарських підприємствах у порівнянні з темпами інфляції і темпами росту середніх реалізаційних цін були забезпечені ніяк не за рахунок росту продуктивності тварин і підвищення врожайності. Основним фактором стало скорочення витрат виробництва на 1 голову худоби і на 1 га посіву. Деінтенсифікація виробництва стала однієї з характерних рис вітчизняного сільського господарства. При цьому особливо відчутним було скорочення витрат на оплату праці. Хоча середньомісячна заробітна плата працівників сільськогосподарських підприємств за 2000-2004 р. у номінальному вираженні зросла з 84 до 111 гри., у реальному вираженні вона знизилася на третину. Темпи скорочення споживання матеріальних ресурсів у сільськогосподарських підприємствах за цей час були нижче. Аналіз співвідношення темпів росту ціп на продовольчі товари і сільськогосподарську сировину для їхнього виробництва по окремих видах показав, що вигідні для сільськогосподарських підприємств тенденції спостерігаються не по усім з них. Так, середні ціни на сахарин-пісок у торговій мережі (крім міських ринків) виросли на 133,1%, а середні ціни реалізації цукрового буряка в сільськогосподарських підприємствах - тільки на 71,4%. Це означає, що вигодами від подорожчання цукру-піску на ринку скористалися, головним чином, підприємства цукрової промисловості і торговці. Вигоди ж сільськогосподарських підприємств були значно меншими. У сільськогосподарському виробництві намітилися принципово відмінні економічні умови розвитку галузей рослинництва і тваринництва. Відзначений процес деінтенсифікації виробництва виявляє себе в цих галузях по-різному. Роль сільськогосподарських підприємств у продовольчому забезпеченні країни неухильно знижується. Основними виробниками сільськогосподарської продукції стали дрібні особисті господарства селян. Вони відрізняються від сільськогосподарських підприємств не тільки чи розмірами особливостями технологій виробництва продукції. Це зовсім інший соціально-економічний тип господарства. Для нього характерна натуральність виробництва, орієнтованого на продовольче забезпечення родини, що хазяює. Лише незначна кількість таких господарств (насамперед, у приміській зоні великих міст) носить товарний характер. їх не можна вважати господарствами підприємницького типу. 1 Сравнительная оценка продуктивности хозяйств населения // Экономика Украины. —№11., 2004г. 4. Структура, аналіз і динаміка сільського господарства. У сільськогосподарських підприємствах структура сільгоспугідь за роки аграрних трансформацій поліпшувалася: зросла частка багаторічних плодово-ягідних насаджень, зменшилася частка природних кормових угідь (у результаті передачі значних їхніх площ у користування господарств населення). Разом з тим структура посівів на орних землях у цих господарствах змінювалася, як і в господарствах населення, у напрямку зниження її потенційної продуктивності: зменшилася частка посівів цукрового буряка (у 1,5 рази),.картоплі (у 10 разів) і овочевих культур (у 1,7 рази) і зросла частка посівів менш продуктивного зернових і соняшника. Структура багаторічних плодово-ягідних насаджень у цілому була і залишається потенційно більш продуктивної в господарствах населення. Застосування індексного методу структурного аналізу дозволило установити (табл. 5), що більш висока продуктивність рослинництва в господарствах населення на 70% обумовлювалася структурним фактором (тобто більш високою потенційною продуктивністю структури сільгоспугідь, посівів на орних землях і багаторічних плодово-ягідних насадженнях) і на 30% (а в 2002 р. - на 40%) забезпечувалася більш високою врожайністю сільськогосподарських культур, вирощуваних па орних землях, а також (особливо) багаторічних плодово-ягідних насаджень. Названий метод дав можливість також установити, що основним фактором зниження продуктивності рослинництва в господарствах населення за роки аграрних трансформацій був структурний, зокрема, погіршення (з позицій продуктивності) структури посівів на орних землях, а також багаторічних плодово-ягідних насаджень. Зниження питомої продуктивності рослинництва в цих господарствах у результаті погіршення структури землекористування обумовлено на три чверті, а падінням врожайності сільськогосподарських культур - на одну чверть. Слід зазначити, що в господарствах населення знижувалася врожайність тільки сільськогосподарських культур, вирощуваних на орних землях. Продуктивність багаторічних плодово-ягідних насаджень, навпроти, зростала, що підтверджується приведеними в (табл. 3) даними1. У сільськогосподарських підприємствах основною причиною падіння продуктивності рослинництва було зниження врожайності сільськогосподарських культур. Цим фактором обумовлено майже дві третини зниження питомої продуктивності рослинництва, а структурним фактором - трохи більш однієї третиниРозвиток тваринництва за роки аграрних трансформацій як у господарствах населення, так і в сільськогосподарських підприємствах мало негативну тенденцію. У сільгосппідприємствах різко скоротилося поголів'я продуктивних тварин (з 3 до 12 разів), знизилася їхня продуктивність (продуктивність корів, наприклад, зменшилася більш ніж на 40%, середньодобові прирости ваги на вирощуванні і відгодівлі великої рогатої худоби знизилися на 40%, а свиней - на 45%). Обсяг виробництва тваринницької продукції зменшився майже в 5 разів. У господарствах населення також скоротилося поголів'я окремих видів тварин. Але виробництво тваринницької продукції зменшилося лише на 11 %. При цьому зросла продуктивність корів (з 2637 кт у 1990 р. до 2960 кг у 2002 р.). Продуктивність інших видів тварин здебільшого залишилася на колишньому рівні. Середньодобові прирости ваги великої рогатої худоби і свиней у 2002 р. були в 3 рази вище, ніж у сільськогосподарських підприємствах.
1 Статистичний щорічник України за 2003 рік /Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. - К.: Техніка, 2004. За січень-вересень 2002 року обсяг виробництва валової продукції сільського господарства в усіх категоріях господарств порівняно з відповідним періодом 2000 року зріс на 1,3 відсотка, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності ~ скоротився на 18,8 відсотка, а в господарств населення — зріс на 15,4 відсотку.
Позитивна тенденція зростання загального обсягу сільськогосподарського виробництва зумовлена насамперед значно вищим проти минулого року обсягом виробництва сільськогосподарської продукції в господарствах заселення (особливо картоплі, овочевої та плодово-ягідної продукції). В усіх категоріях господарств станом на 1 жовтня 2004 року поголів'я великої рогатої худоби налічувало 9,9 млн. голів, що менше проти 1 жовтня 2003 року на 14 відсотків, у тому числі корів — 5,1 млн. голів (на 12 відсотків менше). Поголів'я великої рогатої худоби (у тому числі корів) скорочується за рахунок сільськогосподарських підприємств, де воно зменшилося відповідно на 24 та 27 відсотків. У господарствах населення поголів'я великої рогатої худоби збільшилося на 1,8 відсотка, корів — на 1,3 відсотка. Загальна чисельність поголів'я свиней склала 9,1 млн. голів, що на 20 відсотків менше минулорічної. Значне скорочення поголів'я свиней відбулося в сільськогосподарських підприємствах (на 40 відсотків), а в господарствах населення чисельність свиней на 5 відсотків менше минулорічної. Чисельність загального поголів'я птиці всіх видів станом на 1 жовтня поточного року становила 141,4 млн. голів, що на 7 відсотків менше порівняно з 1 жовтня 2002 року. В господарствах всіх категорій за 9 місяців поточного року виробництво м'яса (реалізація на забій худоби та птиці в живій вазі) склало 1,8 млн. тонн, що на рівні відповідного періоду минулого року, молока — 10.0 млн. тонн (на 7 відсотків менше), яєць — 7.0 млрд. штук (на 1 відсоток менше, ніж торік). У сільськогосподарських підприємствах скоротилися реалізація на забій худоби та птиці (на 4 відсотки), виробництво молока (майже на чверть) та яєць (на 8 відсотків). У господарствах населення порівняно з січнем-вереснем 1999 року обсяги виробництва м'яса, молока, яєць зросли на 2-4 відсотка. Частка цих господарств у загальному виробництві вказаних продуктів тваринництва становила 69-70 відсотків. Заготівельним організаціям та переробним підприємствам всіма категоріями господарств за 9 місяців поточного року реалізовано 313 тис. тонн живої ваги худоби та птиці, що на 6 відсотків менше, ніж за відповідний період 2002 року, 2,5 млн. тонн молока і молочних продуктів (на 10 відсотків більше), 400 млн. штук яєць (на 23 відсотки менше). За 9 місяців цього року кількість селянських (фермерських) господарств в Україні зросла на 1,7 тис. одиниць і на початок жовтня становила 37,6 тис. юридичних осіб. Збільшення кількості фермерських господарств зумовлено процесом реформування колективних сільськогосподарських підприємств. У користуванні фермерських господарств знаходиться 2.1 млн. гектарів сільськогосподарських угідь, з них 1.9 млн. гектарів ріллі (в середньому на одне господарство припадає відповідно по 55151 гектарів). Обсяг продукції сільського господарства за січень-квітень 2004 р. в усіх категоріях господарств порівняно з відповідним періодом 2003 р. зріс на 11%. Позитивна тенденція зумовлена нарощуванням обсягів виробництва як в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності (на 23,1%), так і в господарствах населення (на 6,6%). Загальний обсяг реалізації продукції за січень-квітень 2004 р. сільськогосподарськими підприємствами порівняно з відповідним періодом 2003 р. зріс на 29%, у тому числі продукції рослинництва — на 46%, продукції тваринництва —на 19%'. За угодами оренди земельних та майнових паїв у селян сільськогосподарські підприємства найчастіше розраховувалися у січні-квітні 2004 р. олією рослинною — 23% загального обсягу реалізації, зерновими культурами, цукром — по 3%. Урядовий кур'єр: 23 травня, 2004 р., № 92. Висновки Народне господарство України — не багатоструктурна система, в якій можна виділити три основні структури: соціально-економічну, галузеву й територіальну. Соціально-економічну структуру слід враховувати при вивченні розміщення продуктивних сил. Галузева структура відбиває співвідношення, взаємозв'язки і пропорції між складовими частинами народного господарства і реалізовується у територіальній структурі народного господарства, яка є предметом дослідження вітчизняної науки. У 2003 р. питома вага прибуткових сільськогосподарських підприємств складав лише 8,1 %, у 2004 р. він зріс до 65,5%. Рівень рентабельності всієї їхньої діяльності виріс 3-28,3% до 9% У 2004р. сільськогосподарські підприємства країни одержали 1,4 млрд. грн. прибутків. При цьому від реалізації продукції рослинництва було отримано 1,83 млрд. грн. прибутків, а від реалізації продукції тваринництва -1,96 млрд. гри. збитків . У загальному прибутку сільськогосподарських підприємств носили, в основному, віртуальний характер - вони утворилися як результат реалізації урядових заходів для реструктуризації їхніх боргових зобов'язань. Однак мінімальний рівень збитковості а галузі на тлі значно гірших показників за попередні роки можна вважати досягненням. Економічне пожвавлення спостерігається в більшості галузей харчової промисловості. Загальний обсяг виробництва зріс на 23%, зокрема, у кондитерській на 36%, с на 65%, м'ясо-молочної - на 16%, рибної - на 23%'. Навіть триваючий спад у цукровій, мукомельно-круп'яній і комбікормовій промисловості не дозволяє спростувати твердження про те, що в АПК почалися зміни до кращого В усіх категоріях господарств станом на 1 жовтня 2004 року поголів'я великої рогатої худоби налічувало 9,9 млн. голів, що менше проти 1 жовтня 2002 року на 14 відсотків, у тому числі корів — 5.1 млн. голів (на 12 відсотків менше). 1 Іоголів'я великої рогатої худоби (у тому числі корів) скорочується за рахунок сільськогосподарських підприємств, де воно зменшилося відповідно на 24 та 27 відсотків. У господарствах населення поголів'я великої рогатої худоби збільшилося на 1,8 відсотка, корів — на 1.3 відсотка. Загальна чисельність поголів'я свиней склала 9,1 млн. голів, що на 20 відсотків менше минулорічної. Значне скорочення поголів'я свиней відбулося в сільськогосподарських підприємствах (на 40 відсотків), а в господарствах населення чисельність свиней па 5 відсотків менше минулорічної. Чисельність загального поголів'я птиці всіх видів станом на 1 жовтня поточного року становила 141,4 млн. голів, що на 7 відсотків менше порівняно з 1 жовтня 2000 року. Обсяг продукції сільського господарства за січень-квігень 2002 р. в усіх категоріях господарств порівняно з відповідним періодом 2001 р. зріс на 11%. Позитивна тенденція зумовлена нарощуванням обсягів виробництва як в сільськогосподарських підприємствах всіх форм власності (на 23,1%), так і в господарствах населення (на 6,6%).
Загальний обсяг реалізації продукції за січень-квітень 2003 р. сільськогосподарськими підприємствами порівняно з відповідним періодом 2004 р. зріс на 29%, у тому числі продукції рослинництва — на 46%, продукції тваринництва —па 19%. Зростання промислового виробництва відбуваються на основі підвищення попиту внутрішнього (інвестиційного і споживчого) і зовнішнього ринків. Так, ріст інвестицій у національну економіку склав у 2003 р. 14%, у 2004 р. - 17%, що, відповідно, збільшило внутрішній попит на продукцію машинобудування, металургії і промисловості будівельних матеріалів. Підвищення реальної заробітної плати в 2003 р. на 3,6% і за 11 місяців 2004 р. - на 19%, а також пенсій і інших соціальних виплат, відповідно, збільшило внутрішній попит на продукцію харчової і легкої промисловості. Зовнішньоторговельний оборот виріс у 2003 р. на 17%, за 11 місяців 2004 р. - на 14% .
Література. 1. "Розміщення продуктивних сил'": навч. посібник / За ред. В. В. Ковалевського, В. Ф. Семенова, О. Л. Михайлюк та ін. - К.: Либідь, 200р. 2. Дорогунцов С, Федорищева А. "Методологічні засади розміщення та розвитку потенційно небезпечних виробництв" // Економіка України. — 1996. 3. Румянцев В.І. "Сільськогосподарська діяльність господарств населення України 2000". К: 2001р. 4. "Розміщення продуктивних сил України": Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петріга та ін.; За ред. Є.П. Качана. - К.: Вища пік., 1997. - 375с. 5. "Розміщення продуктивних сил України": Підручник / Є.П. Качан, та ін.- К.: Вища шк., 2002р. - 575с. 6. "Розміщення продуктивних сил*': І Іавч.-метод, посібник для самостійного вивчення дисципліни / Є. І. Дорогунцов, ІО. І. І Іітюрснко. та ін. - І7. Сравнительная оценка продуктивносте хозяйств населення // Зкономика Украиньт. — №11., 2004г. 8. Соціальне-економічне становище України // Орієнтир 13 лютого 1997р. № 26-27 9. Статистичний щорічник України за 2001 рік /Держкомстат України; За ред. О. Г. Осауленка. - К.: Техніка, 2002. 10. Урядовий кур"єр: 17 жовтня 2004 р № 190. 11. Урядовий кур'єр № 206. 2004р. 12. Урядовий кур'єр: 23 травня, 2005 р № 92. 13. Урядовий кур'єр № 15. 2005р. 14. Зкономика Украиньї № 5, 2006г.
Задача №5 На основании приведенных данных рассчитайте недостающие данные в таблице. Решение Введем исходные данные. Получим: Год Область
Численность населения
Кол-во ро­дившихся
Кол-во умерших 2000 Луганская
2706400
27605
32747 Харьковская
3024400
29034
42644 Ровенская
1192200
9537
20774 Для характеристики воспроизводства населения применяются показатели рождаемости, смертности, естественного прироста. Рождаемость и смертность рассчитываются на 1000 человек населения (в промилле) и измеряются с помощью коэффициентов и таблиц. Разница меж­ду числом родившихся и умерших при положительном результате называется естественным приростом населения. Kр =P/N0*1000 Kc=C/N*1000 где, кр, кс - коэффициенты рождаемости и смертности; Р, с - число родившихся, умерших за год; N — среднегодовая численность населения (определяется на середину го­да как средняя арифметическая из данных численности населения на начало и конец года или путем прибавления к начальной численности половины ее прироста).