Історія української літератури XIX століття: Євген Гребінка

Історіяукраїнської літератури XIX століття: Євген Гребінка
 
Є. Гребінціналежить своєрідне місце в літературі 30— 40-х років XIX ст. Найціннішу частинуйого художньої спадщини становлять байки, які відіграли велику роль у розвиткунового українського письменства. Як і деякі його сучасники, Є. Гребінка бравактивну участь і в російському літературному процесі; кращі прозові твориписьменника завдяки виразній демократичній спрямованості, гуманістичнимтенденціям, високохудожній вартості написані в руслі естетики натуральноїшколи. Не випадково І. Франко назвав Є. Гребінку «талановитим писателемросійсько-українським».
Євген ПавловичГребінка народився 2 лютого 1812 р. у сім'ї дрібного поміщика на хуторі Убежищепоблизу Пирятина на Полтавщині, де мав можливість познайомитися з підневільнимжиттям простого народу, його побутом і звичаями. Буйну уяву хлопця живили,зокрема, захоплюючі розповіді про «старовину» його матері Надії Іванівни, щопоходила з давнього козацького роду Чайковських, і особливо няньки-кріпачки проспалення ляхами Наливайка, про Змія Горинича та ін., про що він згадував звеликою вдячністю. Навчаючись у приватних учителів, Є. Гребінка, за спогадамиодного з них, виявляв помітний інтерес до «слов'ян, малоросійських гетьманів,Котляревського «Енеїди», повір'їв про чарівниць, відьом...», взагалі донародної поезії. Все це згодом плідно позначилося на творчості майбутньогописьменника.
Літературнудіяльність Є. Гребінка розпочав у роки навчання в Ніжинській гімназії вищихнаук (1825—1831), де тоді працювала група професорів прогресивних переконань(М. Бєлоусов, К. Шапалинський, І. Ландражин та ін.), які, поширюючи в лекціяхпередові ідеї часу, зокрема про права на свободу, рівність і незалежністьлюдської особистості, про необхідність освіти для народу, популяризуючи твориБайрона, Монтеск'є, сприяли духовному змужнінню своїх вихованців, розвиткові їхрозумових і естетичних інтересів. Значний вплив на ідейно-естетичне формуванняЄ. Гребінки як письменника мала і його активна участь у літературному життігімназичної молоді, серед якої поширювалися волелюбні вірші О. Пушкіна і твориК. Рилєєва, «Подорож із Петербурга в Москву» О. Радищева та «Лихо з розуму» О.Грибоедова. У літературному гуртку жваво обговорювали перші спроби гімназистів(М. Гоголя, Н. Кукольника, М. Прокоповича та ін.), які вміщувалися потім урукописних журналах та альманахах. Один з них готував і сам Є. Гребінка,заповнюючи, за свідченням сучасників, кожний номер його власними російськими йукраїнськими віршовими та прозовими творами, «переважно сатиричними». Відомо,що в гімназії Є. Гребінка розпочав переклад «Полтави» О. Пушкіна, написавкілька байок, п'єсу-одноактівку «В чужие сани не садись», ряд російськихпоезій. Прикметно, що у рік закінчення гімназії (1831) деякі з них з'являютьсядруком: уривок «из песни 1-ой» поеми О. Пушкіна — в «Московском телеграфе»,вірш «Рогдаев пир» — в «Украинском альманахе».
Після закінченнягімназії та короткочасної служби в одному з «малоросійських» козачих полків Є.Гребінка наприкінці 1831 р. повертається до рідного Убежища, де його дворічнеперебування проходило переважно у відвідинах і прийманні сусідів. Однак і тутЄ. Гребінка не залишає літературних занять — продовжує перекладати «Полтаву»,пише байки, записує українські народні пісні з мелодіями для викладачаНіжинської гімназії І. Кулжинського, який свого часу підтримав його літературніспроби. Цікавиться він і літературним життям України, зокрема «Украинскимальманахом», творами Л. Боровиковського, 0. Шпигоцького та ін. У 1833 р. в«Утренней звезде» були надруковані дві байки Є. Гребінки — «Будяк даКоноплиночка» та «Пшениця», а також нові уривки з перекладу «Полтави» О.Пушкіна.
Невдоволенийзатхлою атмосферою глухого провінційного хутора та окрилений першимилітературними успіхами, Є. Гребінка на початку 1834 р. переїздить доПетербурга, який, за його словами, виявився своєрідною «колониею образованныхмалороссиян». Багатьох із земляків, зокрема по Ніжинській гімназії, він добрезнав і завдяки їм уже з 1 лютого влаштувався чиновником комісії духовних училищМіністерства народної освіти, поєднуючи службу з викладанням російськоїсловесності у Дворянському полку. З 1837 р. він повністю переходить на педагогічнуроботу у військово-навчальних закладах.
З перших днівперебування в Петербурзі Є. Гребінка зав'язує широкі знайомства з відомимидіячами російської та української культури — О. Пушкіним, І. Криловим, І.Сошенком, І. Тургенєвим, К. Брюлловим, В. Жуковським, М. Маркевичем, А.Мокрицьким та ін., відвідує літературні салони і сам влаштовує літературнівечори вдома. Є. Гребінка розгортає жваву літературну діяльність, виступає ізсвоїми творами на сторінках «Осеннего вечера», «Сына отечества», «Современника»,«Библиотеки для чтения», «Литературной газеты», «Отечественных записок»,«Литературных прибавлений» к «Русскому инвалиду» та ін. З'явившись у столиці вроки жорстокої миколаївської реакції і не зрозумівши ще всієї складностітогочасної суспільно-політичної ситуації, молодий письменник із захопленнямпише рідним про владыку обширной России, возносящего мольбы всевышнему осчастьи своих подданных». Елементами офіційної народності часом позначені у ціроки і його художньо-естетичні погляди. З цих позицій він фактично оцінює ті чиінші літературні явища — високо підносить драму Н. Кукольника «Рука всевышнегоотечество спасла», схвалену Миколою І, висловлює різко негативне ставлення доантимонархічного «Філософічного листа» П. Чаадаева, до написання О. Пушкіним «ІсторіїПугачева» тощо. Щоправда, певна світоглядна й естетична невизначеність Є.Гребінки у його художній творчості, навіть 30-х років, виявилася набагатоменше. Адже саме тоді з'являються друком знамениті «Малороссийские приказки»поета, які одразу ж принесли йому популярність самобутнього талановитогописьменника.
Значну рольвідіграв Є. Гребінка в житті і творчому становленні Т. Шевченка, з якимпознайомився через І. Сошенка у другій половині 1836 р. Він підтримував Т.Шевченка матеріально, брав безпосередню участь у викупі його з кріпацькоїневолі. На літературних вечорах у Є. Гребінки Т. Шевченко дізнається про новинитогочасного російського й українського літературного життя, зближується збагатьма культурними діячами, зокрема з майбутніми петрашевцями М. Момбеллі таО. Пальмом. Особлива ж заслуга Є. Гребінки в тому, що в 1840 р. при йогосприянні побачив світ «Кобзар» Т. Шевченка.
З кіня 30-х роківЄ. Гребінка виступає як невтомний організатор українських літературних сил. Віндомовляється з А. Краєвським про щорічне видання українською мовою чотирьох«Литературных прибавлений» до «Отечественных записок». Особисто, а також черезГ. Квітку-Основ'яненка Є. Гребінка звертається до І. Котляревського, П.Гулака-Артемовського, Л. Боровиковського, О. Афанасьєва-Чужбинського зпроханням надсилати твори до видання. Однак з цензурних причин вдалося видати1841 р. лише альманах «Ластівка», на сторінках якого були опубліковані окремітвори 1. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Л. Боровиковського, В. Забіли,Т. Шевченка та інших авторів, добірка українських народних пісень тощо. Великудопомогу у підготовці матеріалів для альманаху надавав Є. Гребінці Т. Шевченко.У «Ластівці» були вміщені також два напівбелетристичні нариси укладача(передмова «Так собі до земляків» і післямова «До зобачення»), написані у формібурлескної стилізації і позначені споглядально-консервативним характером,зокрема у трактуванні принципу народності. Не випадково вони викликалинегативні відгуки літературної критики, зокрема В. Бєлінського. Загалом жевидання в Петербурзі в ті часи українського альманаху було, безперечно,важливою подією, що зумовило пожвавлення українського літературного ікультурного життя.
Літературнадіяльність Є. Гребінки тривала близько двох десятиліть. За цей час він створивбагато оригінальних і перекладних творів українською і російською мовами,байок, романів, повістей, оповідань, нарисів. Виступивши в період гостроїідейно-теоретичної боротьби між представниками різних літературних течій, Є.Гребінка пройшов у своїй художній практиці, естетичних поглядах складний шлях,значну еволюцію — від усталеної бурлескної традиції, романтичних захоплень дореалістичного мистецтва.
Ранні поетичнітвори Є. Гребінки, написані в гімназії («Рогдаев пир» та ін.), не відзначалисяоригінальністю; в них відчутне наслідування тогочасної романтичної поезії,зокрема О. Пушкіна. Першим найпомітнішим твором молодого автора став перекладукраїнською мовою пушкінської «Полтави» (окремим виданням опублікований 1836 р.у Петербурзі). Свій переклад Є. Гребінка назвав «вільним»; це виявилося убагатьох відхиленнях від оригіналу, зокрема у введенні та вилученні окремихсцен, в інтерпретації деяких образів тощо. Віддав Гребінка данину й характернійдля тогочасної української поезії бурлескній традиції, «простакуватості» устилі, що виявилося, зокрема, в порушенні героїчно-романтичної тональностіоригіналу, в намаганні наблизити оригінал до пануючого тоді в середовищіукраїнського читача літературного смаку. Це був не стільки переклад в сучасномузначенні цього терміна, скільки адаптація перекладуваного твору в іншенаціональне середовище. Незважаючи на художню недосконалість перекладу, маврацію М. Костомаров, коли зазначав: «Перевесть «Полтаву» Пушкина намалороссийский язык — идея смелая, приносящая честь тому, кто первый счел языкспособным к этому… Ценители малороссийского слова всегда будут благодарныписателю за то, что он показал его достоинство и проложил дорогу другим»1.Загалом переклад пушкінської «Полтави» мав позитивне значення: він збагачувавобразні засоби рідної мови, розширював її стилістичні можливості, тематичний іжанровий діапазон нової української літератури.
Перу Є. Гребінкиналежить також кілька «прекрасных лирических пьес», у яких він, за словами І.Франка, вылил всю свою поэтическую душу и любовь к Украине» [41, 22]. Якщо убагатьох сучасників романтичний струмінь влився в тканину бурлеску, то в поезіїЄ. Гребінки поєднання різних стильових ознак, що було притаманне українськійлітературі того часу, позначено перевагою романтичного стилю. Вже перший йогоукраїнський вірш «Човен» (1833) мав виразний романтичний характер. Провіднімотиви його — жорстокість буття і безвихідь, трагізм відчуженої особистості.Звертаючись до різноманітних засобів фольклорної поетики, зокрема успішновикористовуючи наскрізний психологічний паралелізм, автор уподібнює себе зодиноким човном у пінявих хвилях розбурханого житейського моря. В іншихліричних поезіях Є. Гребінки «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюбалюбить!»), «Заквітчалася дівчина», «Маруся», написаних у народнопісеннихтрадиціях і позначених романтичним колоритом, у журливих, елегійних тонахоспівуються мотиви нерозділеного кохання, почуття розлуки, зради, душевнихстраждань, неможливості досягнення щастя в реальному житті. Вірші ці пройнятізворушливими настроями, оповиті серпанком смутку й трагізму, позначені яскравоюмелодійністю й інтонаційною розмаїтістю. Вливаючись у загальне річище пісенноїлірики українського романтизму, твори Є. Гребінки разом з віршами С. Писаревського,А. Метлинського, М. Шашкевича, О. Афанасьєва-Чужбинського та інших поетівзміцнювали й розширювали тенденцію до розбудови інтимної лірики, сприялипроникненню у сферу глибоких людських почуттів, їх естетизації.
Найвизначнішемісце в художньому доробку Є. Гребінки українською мовою належить байкам.Опираючись на досягнення світового байкарства, плідно використовуючинародносатиричні традиції української і російської байки, Є. Гребінка створивряд глибоко самобутніх, оригінальних творів І цього жанру. Славу йому якбайкареві принесли «Малороссийские приказки» (з присвятою «Добрым моим земляками любителям малороссийского слова»), видані у Петербурзі в 1834 і 1836 pp. Вонибули відзначені _ тодішньою критикою як один із вагомих здобутків молодогоукраїнського письменника. Так, «Отечественные записки», поряд з Шевченковимипоезіями, зарахували їх до творів, що «поза всяким сумнівом, принесуть користьпівденноросійським простолюдинам-читачам»2. Досить високу оцінку дав байкам Є.Гребінки М. Костомаров. У статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийскомязыке» він зазначав: «Его «Приказки» всегда прочтутся с наслаждением: авторявился в них не пародистом, не насмешником над малороссийскою народностью исловом, но малороссийским баснописцем и превосходно показал способностьмалороссийского языка к апологическим сочинениям»3. Прихильно до нихпоставились О. Пушкін, І. Крилов, В. Бєлінський.
«Малороссийскиеприказки» Гребінки з'явилися друком тоді, коли на сторінках періодичної преситочилися гострі дискусії щодо художніх можливостей української мови, розвиткунаціональної літератури, її самобутності й народності. Якщо, приміром, журнал«Телескоп» і газета «Молва» дійово підтримували українську літературу,висловлювали впевненість у широких творчих потенціях української мови(показовою у цьому плані була рецензія на «Украинский альманах» 1831 p., авторякої гаряче вітав появу цього збірника), то критики з реакційного табору в«Сыне отечества», «Библиотеке для чтения» та інших наполягали на тому, що«провінційне малоросійське наріччя придатне лише для вираження комічного івульгарного». Треба віддати належне молодому Гребінці, який при всійсвітоглядній невизначеності не погоджувався з подібними твердженнями. Вінпрагнув обстоювати необхідність утвердження українського письменства напозиціях самобутності й народності. У рецензії на другу книжку «Малороссийскихповестей» Г. Квітки-Основ'яненка Є.- Гребінка трактує повісті свого земляка упринципі як новий крок у цьому процесі, як явище, що виводить українську літературуза межі бурлескних традицій; він зазначає, що в «Марусе» «кроткие чувствавыражены так удачно, что… собиравшиеся хохотать до упаду при одном имениМаруси, плакали под конец повести». Твори Г. Квітки («Добре роби — добре ібуде», «Конотопська відьма», «От тобі і скарб»), за словами Гребінки,«преисполнены чувства и малороссийского неподдельного юмора». І тут же вінрізко осуджує бездарну — і за темою, й за мовностильовими засобами —«малороссийскую васильковскую повесть» С. Д. Карпенка «Твердовский».
З просвітительськи-реалістичнихпозицій виступив він і проти позбавлених життєвості й змістовності окремихтворів М. Полевого, М. Загоскіна та інших російських письменників. Ряд цікавихкритичних міркувань висловив Гребінка з приводу репертуару українських театрів(«Опера в Лубнах», «Провинциальные театры» та ін.), зокрема постановки налубенській сцені «Козака-віршотворця» О. Шаховського; він пропонує керівниковітеатральної трупи «уволить «Казака-стихотворца» в бессрочный отпуск хоть дляМалороссии: пора ему отдохнуть на лаврах...» і замість цього вимагає: «Давайтенам пиесы Котляревского, комедии Основьяненка, нашего народного писателя, — имы вам скажем душевное спасибо!»
В актуальнихпитаннях розвитку української літератури на народно-національній основі Гребінкаподіляв погляди прогресивної літературної громадськості. Підтвердженням цьогобули насамперед його «Малороссийские приказки».
У«Предуведомлении» до збірки Є. Гребінка зазначав, що зміст деяких «приказок»він узяв «из 4 басен Крылова и других в сем роде писателей и что ворфографии… следовал способу, принятому нашим известным поэтомГулаком-Артемовским». Але беручи фабули, теми, образи у своїх попередників(такою вже була давно усталена традиція у світовій байкарській культурі), Є.Гребінка переосмислював їх відповідно до своїх ідейно-естетичних уподобань,ставив у контекст сучасної йому української дійсності, надавав їм виразногонаціонального колориту. На передній план виступала тепер індивідуальна поетичнаманера українського байкаря. «Гребенка, — писав І. Франко, чітко визначаючисамобутність його байкарського доробку, — шел путем,. проложенным в русскойлитературе Крыловым, но шел довольно самостоятельно, не подражая Крылову, вносяв свои басни украинский пейзаж и мировоззрения украинского мужика. Его сатиране широкая и не едкая, хотя далеко небезидейная, юмор свободный и далекий отшаржа. Язык прекрасный» [41, І22].
Показовою в цьомуплані є одна з найдовершеніших байок Є. Гребінки «Рибалка», в якій використанотему й сюжетну канву відомої байки І. Крилова «Крестьяне и Река», протеопрацьовано їх цілком оригінально. Це виявилося у багатьох адаптивних моментах— у перенесенні місця дії в Україну (вже в першому рядку байки згадується річкаОржиця, на якій стояв рідний хутір Є. Гребінки), у введенні образу оповідача,через якого автор висловив своє ставлення до зображуваних подій, тацентрального індивідуального образу Рибалки (у Крилова — узагальнений образселян), у заміні окремих дійових осіб, у створенні ряду нових побутових картин,зокрема яскравої у дусі народної творчості сцени вирядження Рибалки в дорогу(«А далі почепив собі сакви на плечі, у люльку пхнув огню, ціпок у руки взяв іручку позивать до річки почвалав»).
Самобутність Є.Гребінки полягає й у тому, що основній, образній частині розповіді передуєпоширена, але цілком умотивована своєрідна експозиція, в якій у гротескнихтонах висміяно «народ письменний» — бундючне провінційне панство з йогозневажливим ставленням до рідної сторони і раболіпним захопленням усімчужоземним («арабською цифирою», «законами турецькими» тощо). Принциповопере-акцентована у Гребінки й мораль, завдяки чому увиразнюється ідейнаспрямованість, комічне начало його байки. Своєрідно, на іншомужиттєво-конкретному матеріалі, іншими художніми засобами оброблені теми ймотиви криловських творів і в таких байках Є. Гребінки, як «Ведмежий суд»(«Крестьянин и Овца»), «Грішник» («Троеженец») та ін.
Кращі байки Є.Гребінки (а їх переважна більшість) написані в дусі просвітительськогореалізму, пройняті демократичними настроями, сповнені конкретного соціального інаціонально-побутового змісту, спрямовані проти сваволі й насильства,беззаконня й несправедливості, пануючих у тогочасному суспільстві. У такихбайках, як «Ведмежий суд»,, «Рибалка» та ін., що мають виразну життєву основу,сатирично-викривальні тенденції, український поет, майстерно використовуючиалегоричні можливості традиційного жанру, реалістично змальовує хижацтво,визиск, відверту злочинність дій чиновників різних рангів — волосної іповітової адміністрації, царського суду, жертвою яких завжди є проста,беззахисна людина.
Засобамидошкульної іронії у байках «Віл», «Ячмінь», «Пшениця», «Будяк да Коноплиночка»і деяких інших Є. Гребінка в'їдливо висміює жорстокість, зажерливість,зарозумілість і пихатість панства. Свої симпатії він віддає скромним і чесним,але скривдженим і ошуканим людям праці. Поет підносить їхню моральну вищістьнад насильниками-поміщиками. У байці «Ячмінь», написаній у діалогічній формі(розмова батька з сином), Гребінка проводить алегоричну паралель, порівнюючигноблених трудівників з соковитими колосками, а панів-нероб — з «прямимиколосками», зовсім «пустісінькими», що «ростуть на ниві даром». Протидармоїдів-поміщиків спрямована й соціально загострена байка-мініатюра «Будяк даКоноплиночка», яка своєю композицією (перші чотири рядки — це власне байка,наступні — авторський коментар) наближається до народної приказки. І хоча байкавідзначається винятковою лаконічністю, є в ній і сюжет, і драматична напруга, іголовне — глибоко узагальнена думка-ідея — протилежність інтересів трудящоїлюдини інтересам панів-паразитів.
Зрозуміло,критицизм Є. Гребінки як письменника помірковано-просвітительської орієнтаціїне набував характеру соціального протесту, оскільки був спрямований насампередпроти «недосконалостей» світу і людської природи, проти окремих вад тогочасногосамодержавного устрою. Проте поет виходив з позицій народних інтересів, і йогохудожня розповідь об'єктивно мала часом узагальнений характер, громадянськезвучання. Так, у байках «Рибалка», «Ведмежий суд» читач знаходив гостреосудження тогочасних бюрократичних порядків, судового свавілля як типовогоявища кріпосницької системи.
Значна частинабайок Є. Гребінки («Лебідь і Гуси», «Верша та Болото», «Маківка», «Могилиніродини» та Ін.) присвячена осміянню загальнолюдських вад — чванства, скупості,хвалькуватості, невігластва, розбещеності тощо (показово, що носіями цих ваднерідко виступають представники власть імущих). Написані вгумористично-повчальному плані, байки цього циклу часом пройняті іскристимнародним сміхом, позначені комізмом ситуацій, насичені колоритними картинамиселянського побуту. В окремих з них поет творчо використав традиційні мотиви,опрацьовані ще античними авторами та їх багатьма послідовниками. Приміром, воснову «Могилиних родин» покладено чотирирядкову притчу «Гора-породілля» Федра.Ця притча неодноразово оброблялася в міжнародній байкарській творчості,російській літературі (В. Тредіаковський та ін.), у давньому українськомуписьменстві (збірник Т. Колісниченка 1758—1759 pp.), але здебільшого лишаласьморальною алегорією, дидактичною притчею. Під пером Є. Гребінки сюжетна схемаантичного автора перетворилася на яскраву художню національну картинку,сповнену виразної поетичності, життєвих характерів, реальних рис українськогопобуту. Замість традиційної «гори» з'являється «могила», а також характерний«степ», «Прилуки» тощо. Один за одним у «Могилиних родинах» постають «чумак ізсіллю», «із дьогтем дьогтярі», «старці» з кобзами, «панський стадник Опанас»тощо.
У байці «Грішник»Є. Гребінка звернувся до фабули байки Крилова «Троеженец», написаної з цілкомконкретного приводу. Український поет, приступаючи до опрацювання криловськогосюжету, найвірогідніше, не знав цього та врешті це не так уже й важливо,оскільки байка «живе не співвідносністю до даного факту, а своїм самостійнимжиттям художнього твору»4. «Троеженец» привабив Є. Гребінку насамперед якхудожній твір, але він докорінно переробив його, замінюючи сюжетні ситуації,вводячи нові персонажі, пейзажні й побутові зарисовки, надаючи байці виразногонаціонального забарвлення. В стилі традиційного бурлеску виписує Є. Гребінка,приміром, виключно характерний портрет царя («А цар був, мабуть, не макуха...»і т. д.). Жартівливо-бурлескна манера в українського автора — від «Енеїди» І.Котляревського.
У деякихгумористично-повчальних байках Є. Гребінки відбилося прагнення його допримирення існуючих соціальних суперечностей; він закликає дотримуватися вусьому поміркованості, не нарікати на долю, задовольнятися тим, що вона посилає(«Цап», «Ворона і Ягня»). У байці «Злий кінь», адресованій панам, автор радитьлагідно поводитися з кріпаками, приборкувати їх не батогом і силою, а ласкою.
Справжня художнябайка, зазначав В. Бєлінський, не є алегорією і не мусить бути нею, «але вонаповинна бути повістю, драмою, з особами й характерами, поетично окресленими.Самі уособлення в байці повинні бути живими, поетичними образами»5. Кращі«приказки» Є. Гребінки належать саме до такого типу байки. У них поет досліджуєжиттєві конфлікти, надаючи образам соціально-конкретної змістовності. Алегоріяв його байках — переважно позбавлена абстрактності, в основі її — реальнадійсність. У Є. Гребінки традиційні (фольклорні й літературні) байкові Лисиці,Вовки, Ведмеді, Воли, як і вперше введені алегоричні образи (Будяк,Коноплиночка, Полова, Колоски тощо), творчо переосмислені — це образи-типи, якінабувають у його байках, порівняно з попередниками, чіткішої життєво-художньоїдостовірності, соціальних, національних, професійних ознак; це типові, часомвдало індивідуально окреслені характери людей з різних суспільних верствтогочасної України. Реалістичності ідейного змісту своїх образів-персонажів Є.Гребінка досягає засобами традиційного співвіднесення персонажів знайхарактернішими рисами їх натури (Лисиця — злодій, лицемір; Орел — хижак,розбійник), використанням антитези (Хміль — Рожа), викриттям персонажів шляхомсамохарактеристик (Мірошник), шляхом мовної індивідуалізації, через вчинкиперсонажів тощо. Всі ці образотворчі засоби і прийоми нерідко виступають уГребінчиних байках у синтезі. Часом звертається Гребінка-художник — що особливопримітно — і до психологічного зображення своїх персонажів, показу їх складноговнутрішнього світу («Рибалка»). Крім традиційних персонажів, що уособлюють людськіякості, у байці, як правило, є ще одна дійова особа — оповідач, тлумач смислутвору, його моралі. Образ оповідача в байці є «тим ідеологічним центром, черезякий розгортається весь зміст твору, його ідейна спрямованість, а не лише самімовні форми»6. Важливу роль відіграє цей образ і в байках Є. Гребінки,присутність якого відчувається постійно і який легко асоціюється з самимбайкарем. Образ оповідача виступає в кращих «приказках» українського поетавиразником життєвого досвіду демократичних «низів», народної моралі («Ведмежийсуд», «Рибалка», «Будяк да Коноплиночка» та ін.). Значна частина байковихтворів Є. Гребінки побудована у формі монологів («Пшениця», «Маківка», «Рожа даХміль» та ін.), в яких відсутні діалоги, авторські ремарки, навіть реплікиперсонажів. Окремі байки поета — це суцільні діалоги, що є, по суті,невеличкими п'єсами з своїм драматичним конфліктом, композицією, характерами(приміром, «Ячмінь»). Проте й у них присутність автора-оповідача, точніше, йогоставлення до зображуваного виявляється досить виразно. У цьому випадку підданоіронічному осуду паразитизм багатіїв. У переважній більшості байок Є. Гребінкиавторська розповідь тісно переплітається з діалогами, а нерідко й монологамисамих персонажів.
Широковикористовує Є. Гребінка у своїй творчості зразки народної мудрості. Його байкиорганічно пов'язані з приказками та прислів'ями, сутність яких у надзвичайнійсконденсованості думки. Поет сприймав їх як художні мініатюри, що в чіткійкарбованій формі відображали факти реального життя. І не випадково, мабуть, вінназиває свої твори «приказками», побудованими за принципом розгортання йконкретизації прислів'їв (в основі байки «Bepnsa та Болото» — мотив прислів'я«Насміялася верша з болота, аж і сама в болоті»; повчання байки «Школяр Денис»взято з прислів'я «Пани б'ються, а в мужиків чуби тріщать» тощо). Приказки таприслів'я, фразеологічні звороти, почерпнуті Гребінкою з фольклорних джерел,входячи у внутрішній лад байок, були й складовим елементом їхньої мовноїструктури, надавали останній особливої емоційності, експресивної жвавості («Якне крути, а правди ніде діти», «Гуляй, дитино, покіль твоя година» та ін.).Окремі образні вирази, взяті безпосередньо з народної творчості, художньотрансформуючись під пером поета, поверталися до свого першоджерела у виглядікрилатих слів («Мовчи! почують — будеш битий!», «Дурний, дурний! а в школівчився!» тощо).
Яскравоїпластичності, поетичної колоритності мовностилістична палітра Є. Гребінкидосягає і завдяки майстерному використанню ним різних форм діалогу,невимушеного й динамічного, зокрема побутового з риторичними запитаннями(«Мабуть, підсудок?» — «Ні!» — «Так Лев?» — «Ні!» — «Так мішок з дукатами?» —«Ні, ні!» — «Так папороті цвіток?» і т. д. — «Могилині родини»), специфічносталих — казкового походження — конструкцій у зачинах («В далекій стороні, вякій про те не знаю...» — «Грішник»), професійної лексики («І так опреділили іприказали записать: «Понеже Віл признався попеластий...» — «Ведмежий суд»).Досконало володіє Є. Гребінка і традиційним байковим віршем (різностопнимямбом), позначеним як народнорозмовною інтонацією, так і мелодійноюнароднопісенною тональністю.
Порівняно зісвоїми попередниками Є. Гребінка зумів надати умовно-абстрактному жанрупоглибленої життєвості, суспільної вагомості, викривальної спрямованості. Є.Гребінка розширює жанрові межі байки, урізноманітнює її форми (народна казка йгумореска, драматична сценка й жартівливе оповідання); він майстерно динамізуєсюжет байкового твору, збагачує його образно-поетичну систему, наснажуєвиразним народно-національним колоритом. «Як байкопис, — зазначав І. Франко, —займає Гребінка перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються яркимнаціональним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровимгумором і не менш здоровою суспільною і ліберальною тенденцією. По дусінаступник великоруського байкописа Крилова, він, усе-таки, зумів висловитисвобідніший дух українського народу» [41, 266]. Поетичні досягнення в жанрібайки Є. Гребінки, як і П. Гулака-Артемовського та деяких інших авторівпередшевченківської доби, ставали міцним фундаментом для його подальшогорозквіту вже в межах критичного реалізму в творчості Л. Глібова.
Поетичний доробокЄ. Гребінки російською мовою за своїм обсягом і тематикою значно ширший, ніжукраїнською. Його російські твори позначені переважно романтичною тональністю;їх романтичний колорит помітно виявляється у посиленій увазі до сильнихпристрастей, складних душевних переживань, до постійного пошуку ліричним героємсвого місця в житті, до заглиблення поета у стан самотності, до злиття знепорочною природою. Один з провідних мотивів лірики Є. Гребінки — роздуми продолю і покликання поета в суспільстві. Ліричний автор-суб'єкт Гребінкиневдоволений жорстоким світом, де все «пахнет и златом, и кровью». Єдиним«властелином» його «убитой души» виступає журба — «чудная гостья… неземная»(«Печаль»), і він поривається у небесне безмежжя, в захмарні висоти, щоб кинутивиклик тим, хто «ближних гнетет» і «честь продает» («Утешение», «Недуг», «Мояместь»). Ліричний герой з іншої Гребінчиної медитації («Скала») усвідомлюєгострий конфлікт з меркантильністю, з жорстокою сучасністю й осмислює їх якпідступну «толпу», яка намагається «уязвить» і «растоптать» його дзвінкі«струны», подавити поетичне «вдохновенье». Себе ж він бачить ураженим у серце«певцом», сповненим «пламенных дум». При цьому Є. Гребінка майстерновикористовує гіперболу, драматичну напругу, емоційні монологи, влучні антитезитощо. Загалом же його рефлективно-медитативна лірика відзначаєтьсяабстрактно-психологічною характерністю, поетикою «жахів», часом підкресленоперебільшеними романтичними штампами, пафосно-риторичною лексикою. Пізніше уліриці Є. Гребінки з'являється образ митця-громадянина, щирого й непідкупного,що «пел мир, и дружбу, и любовь», і його поет виразно протиставляє жорстокомутиранові, який «кровавою рукою подписывал законы рабства» («Два»). На цих таінших поезіях Гребінки помітно відчутний вплив Є. Баратинського та інших поетівпушкінської плеяди.
Широкою популярністюкористувалися свого часу «Черные очи» («Очи черные, очи страстные...»),«Почтальон», «Песня» («Молода еще девица я была...») та інші поезії Гребінки, вяких майстерно поєдналася фольклорна стихія з романсово-пісенним стилем доби.
Виразнународнопоетичну основу мають поезії, написані Є. Гребінкою з метою ознайомитиросійського читача, кажучи його словами, «с прелестными чувствами нашейродины», — «Казак на чужбине (Украинская мелодия)», «Кукушка (Украинскаямелодия»), «Украинская мелодия» («Не калина ль в темном лесе...») та ін., щобули перекладами «в русские стихи малороссийских песен» (Є. Гребінка); вонипройняті тугою за втраченим щастям, смутком і журбою.
Помітну увагупривертають вірші Є. Гребінки, присвячені історичному минулому України —«Курган», «Нежин-озеро», «Украинский бард», поема «Богдан» (1843), написані якза історичними матеріалами, так і на основі національних народних переказів.Найзначніше місце серед творів цього циклу належить драматизованій поемі«Богдан. Сцены из жизни малороссийского гетмана Зиновия Хмельницкого», в якій,широко використавши ряд історичних джерел, козацькі літописи, народні пісні йдуми, Є. Гребінка правдиво показав героїку українського визвольного руху. Поемаскладається з двох частин — розлогого прологу і власне поеми з дев'ятирозділів. У пролозі, витриманому в романтичному стилі, оригінальнопереплітаються елементи фантастики й реальності. Перед читачем постає майстерновиписана картинка весняної місячної ночі на Дніпрі; виступають русалки, лісовідухи, які оспівують своє безтурботне існування, і водночас «тени людейзамогильних» («Тень Павлюка», «Тень Остраницы», «Тень Наливайки», а такожпростих людей — «Тень молодой девушки»), які розповідають про жорстокі знущанняпольської шляхти над українським народом, про неймовірні страждання закатованихкозацьких ватажків. Цей пролог цілком логічно підводить читача до основноїчастини поеми — відтворення Є. Гребінкою ряду яскравих епізодівнаціонально-визвольної боротьби народних мас за незалежність батьківщини. Б. Хмельницькийзображений автором як мужня постать, людина рішучого й загартованого характеру,як відважний і досвідчений полководець, мудрий і прозорливий дипломат-політик,що у своїх діях спирається насамперед на народні маси, вірить в їхні сили ймогутність. Поема «Богдан», незважаючи на окремі відхилення від історичноїправди (ідилічне зображення життя трудящого люду, захоплене вихваляння нетільки царя, а й «родных царей святое поколенье» тощо), в цілому була помітнимявищем у літературі як одна із вдалих спроб художнього осмислення хвилюючихсторінок героїчної історії України.
Серед художньогодоробку Є. Гребінки російською мовою велике місце займають прозові твори,написані у 30—40-х роках; вони виразно засвідчують сутність і характерідейно-естетичної еволюції письменника. Популярність Є. Гребінці як прозаїкупринесли збірка «Рассказы пирятинца» та інші оповідання («Вот кому зозуляковала!», «Мачеха и панночка» та ін.), створені переважно за фольклорнимимотивами. На ранній прозі письменника ще відчутні впливи модних тоді О.Марлінського та О. Сенковського; народним переказам, казкам, легендам він надаєздебільшого абстрактно-романтичного забарвлення, звідси замістьсоціально-психологічної глибини, індивідуальної характерності —пафосно-сентиментальні сентенції персонажів, їх безбарвність тощо. Пробуєсвідомо наслідувати тут Є. Гребінка і гоголівську манеру письма, зокрема«Вечорів на хуторі біля Диканьки», «Миргорода», однак усе це мало здебільшогоповерховий, епігонський характер, за що його було піддано різкій критиці впресі.
Художнє втіленняукраїнська тематика знайшла в повісті «Нежинский полковник Золотаренко» (1842)та романі «Чайковский» (1848). В основі повісті реальні запозичені з «Историирусов» яскраві епізоди — участь козацького війська у бойових діях Росії протипольсько-шляхетського поневолення. Засобами романтичної поетики Є. Гребінкастворює епічні картини історичних подій, включаючи в сюжетну канву своєріднуоповідь про страшну помсту Франтішка Золотаренку за розлучення його з коханою(сестрою «наказного гетьмана»). При всьому цьому він вдало відтворює поєднані зелементами таємничості, заклять і пророцтв риси реального народного побуту ізвичаїв. Загалом же в «исторической были» Є. Гребінка прагне до розуміннязалежності життя людини від історичних обставин.
Одним із значнихдосягнень Є. Гребінки-прозаїка є роман «Чайковский». Наближаючись за принципамиопрацювання історичної тематики до «Тараса Бульби» М. Гоголя (хоча у романівідсутні хронологічне приурочення до подій, історичні постаті та ін.),письменник правдиво відтворює окремі картини героїчного минулого, опоетизовуєЗапорозьку Січ як «козацкую вольницу» з її демократичними і водночас суворимизаконами, реалістичними мазками змальовує привабливі образи загартованих у бояхз ворогом, мужніх і хоробрих, одержимих любов'ю до рідної землі рядовихкозаків-патріотів (Микита Прихвостень, Касян), чесних, доброї і широкої душілюдських особистостей із багатим емоційним світом. Життєвістю позначений ібагатоплановий, складний образ-тип лубенського полковника Івана: це відважнийвоїн, сповнений лютої ненависті до ворога; не чуже йому й глибоке почуттялюдяності, і разом з тим — типовий феодал-поміщик, жорстокий і деспотичний. Віндивідуалізованих образах роману Є. Гребінка «втілив свої уявлення про історичнулюдину. Романтичні тенденції у їх змалюванні — героїзація характеру йповедінки, поетизація козацької стихії, уславлення волелюбності йгіперболізація «природності», нарешті, підкреслення їхньої винятковості,продиктоване прагненням епатувати читачів, — поєднується в романі зреа-лістичними»7.
Роман«Чайковский», як і інші твори Є. Гребінки на історичну тематику, тіснопов'язаний з фольклорними джерелами, народнопісенною творчістю. Особливо зримориси українського національного колориту в творі виступають завдяки щедромувведенню до нього народної пісні, яка органічно вплітається в художню тканинуоповіді і є одним із необхідних її компонентів. Так, молода циганка піснею«Барвіночку зелененький, стелися низенько...» викликає на побачення до Марини Олексія;дружною піснею зустрічають козаки на Чорному морі смертоносну бурю і т. д.
У романі«Чайковский» у ряді художньо вмотивованих ліричних відступів проводитьсяглибока антитеза — протиставлення героїчного минулого й мізерного сучасного,цілісних сильних натур з благородними й чистими почуттями своїм сучасникам ізрозтлінного поміщицького середовища —-морально потворним жалюгідним обивателям.
«Чайковский», які «Нежинский полковник Золотаренко», не позбавлений ряду недоліків(мелодраматичні ефекти, умовність окремих образів, надуманість ситуацій тощо),на що вказував В. Бєлінський. Але водночас критик вважав роман творчою вдачеюЄ. Гребінки, «однією з кращих повістей», що з'явилися протягом 1843 р.Незаперечна цінність твору в героїзації минулого, «запорожской вольницы», впочатках суспільно-конкретного осмислення зв'язку характерів і обставин, вактивному проникненні автора у сферу антигуманної сучасності.
Як твори іКвітки-Основ'яненка, Гоголя, прозові романтичні твори Є. Гребінки позначеніідейно-художнім осмисленням історичної української дійсності, поетизацієюгероїчного минулого, виразним народнопоетичним колоритом. Вони відіграливажливу роль у формуванні й розвитку в українській літературі нового,романтичного, стилю та мали позитивний вплив на творчість П. Куліша, О.Стороженка, Марка Вовчка.
З другої половини30-х років Є. Гребінка починає звертатися переважно до нового, реалістичного,методу. Естетичні принципи натуральної школи поступово втілюються в його кращихповістях і оповіданнях, позначених увагою до психології героїв, їх внутрішньогосвіту в безпосередньому зв'язку з соціальним середовищем, поєднанням типовихрис з індивідуальними, ідеєю позастанової цінності людської особистості.Осмислюючи й усвідомлюючи життєві спостереження, плідно використовуючи досвідМ. Гоголя, Є. Гребінка порушує у своїх творах ряд злободенних проблем часу:правдиво відтворює типові риси поміщицького побуту, безправність кріпаків(«Кулик», «Злой человек», «Приключения синей ассигнации»), зажерливість,користолюбство столичного й провінціального чиновництва («Верное лекарство» таін.), виявляє поглиблений інтерес до «маленької людини», її підневільногостановища в тогочасному суспільстві («Лука Прохорович», «Записки студента»,«Доктор» та ін.). Ці тво-ри, написані в різні роки, переконливо свідчили проте, що письменник все впевненіше йшов до «гоголівського напряму» в літературі.Проте це сходження до натуральної школи не означало, що ідейно-естетичнийрозвиток Гребінки і в 40-х роках проходив без будь-яких ускладнень. Так,відсутність глибоких ідей, проблем, надуманість зображуваних подій характерні,наприклад, для таких досить примітивних і посередніх його оповідань, як«Искатель счастья», «Маскарадный случай», «Калиф на час» та інших, розрахованихна невибагливого читача.
Особливе місце упрозовому доробку Є. Гребінки займає повість «Кулик» (1841), присвяченанайпекучішому питанню — кріпосництву, яке безжалісно топтало особистістьлюдини-трудівника. Майстерно відтворює тут автор контраст між нелюдськимсередовищем і його жертвами. В сатирично-гротескних тонах постають передчитачем поміщики Медведев і Чурбинський, бездушні й лицемірні, егоїстичні йпідлі самодури, безглузда сварка між якими згубно позначається на долі їхніхкріпаків. З щирою симпатією реалістичними барвами Гребінка змальовує багатийвнутрішній світ своїх героїв з демократичних низів — чесних, благородних,морально чистих, безмежно відданих один одному. їхнє кохання вище, сильніше запоміщицькі примхи («А я все та же, все так же люблю тебя. Чем они злее, тембольше я люблю тебя», — впевнено говорить Маша Петруші, кидаючи, по суті, тимсамим виклик ненависним панам-кровопивцям); вони виявляють рішучу волю уборотьбі за своє щастя, але неспроможні відстояти право на нього і йдуть ізжиття змученими, але нескореними. Повість «Кулик» за ідейно-естетичнимиякостями була кращим зразком тогочасної реалістичної прози. «Кулик» Є.Гребінки, відзначав В. Бєлінський, свідчить про те, що «визначне обдаруванняцього автора міцніє і гуманне начало починає в його повістях переважати надкомічним елементом… Особливо добре в ній те, що автор умів змалювати своїхгероїв вірними дійсності, тобто людьми нижчого класу і в той же час «людьми», ізбудити до них співчуття, не ставлячи їх на ходулі фальшивої і нудноїідеалізації [4, 456].
Повість «Кулик»належить до безперечних досягнень Гребінки-прозаїка і в наш час продовжуєхвилювати читача своєю реалістичністю, довершеною художністю.
Значний інтересстановлять твори Є. Гребінки, позначені увагою до «маленької людини», її гіркоїдолі. З перших років перебування в Петербурзі молодий Гребінка збагачуєтьсязнаннями «жестокой действительности», зокрема жалюгідним існуваннямчиновника-різночинця (він і сам деякий час служив чиновником) у світіегоїстичного користолюбства, знайомиться з творчим досвідом Гоголя, автора«Петербурзьких повістей», який стає для нього вчителем реалістичного бачення йвідображення «подлого столичного мира». Не випадково, мабуть, Гребінка одне зперших своїх оповідань «Лука Прохорович» (1838) присвячує саме темі «маленькоїлюдини». Обравши для свого твору нескладний сюжет — полювання за «лотерейнымбилетом», на який випав великий виграш, автор зумів правдиво показати бездушнийчиновницький побут, окреслити ряд характерних типів «чорнильних» бідолах,насамперед Луки Прохоровича. При цьому Гребінка не подає широких характеристикобразів, а обмежується окремими, але досить влучними реалістичними штрихами.Уже з перших рядків оповідання до певної міри наголошується на типовостіголовного героя, який мешкає не в «блестящих» районах столиці, а на їїбідняцькій Петербурзькій стороні. Він, зауважує автор, лише «слыл великиммастером чинить перья». Такими ж покірливими і безмовними виступають і колегиЛуки Прохоровича — «чиновник с большим красным носом», «апельсинообразныйчиновник», «чиновник с мушкой». Психологічно влучною деталлю окреслений іпортрет хабарника «с бесцветными, как старыми двухгривенными, глазами» тощо.Зображені Гребінкою чиновники нижчих рангів завжди вважали себе «виновными предвластью коллежского асессора»; вони духовно спустошені, нужденні, у жодного зних за душею немає ні гроша. І тому кожен з них будь-якими засобами прагнезаволодіти «скарбом» — лотерейним квитком кухарки (Лука Прохорович, приміром,не вагаючись, одружується з нею, а чиновник-пройдисвіт Семен Семенович — здочкою купця Арбузина, вважаючи її власником щасливого квитка); врешті всі вонивиявляються обдуреними і залишаються ні з чим.
Великоюпопулярністю свого часу користувалися «Записки студента» (І841) Є. Гребінки,які в багатьох моментах мають автобіографічний характер; особливо це стосуєтьсяпершої частини повісті. Дитинство героя твору Якова Івановича, його навчання вліцеї, перебування на військовій службі, приїзд до Петербурга тощо значноюмірою нагадують факти біографії самого Гребінки. Проте перед нами не викладбіографії автора, а оригінальний художній твір, написаний у формі щоденника, вякому постають типові характери, реальні обставини тогочасної дійсності (доречі, всі інші події Гребінка подає й оцінює через сприйняття головного героя).Сам Гребінка визнавав наявність у цьому творі певної автобіографічності, алекатегорично заперечував трактування його як спогадів про своє життя. У«Записках студента», писав Гребінка в листі до свого товарища М. Новицького(травень 1841 р.), я «не представлял ни себя, ни кого другого, а развивал идею,каким образом молодой человек, с пылкими чувствами вступая в свет, малу-помалуразочаровывается и, будучи неспособен приноровиться к свету, часто падает подего ударами...»8.
У повісті Гребінкапродовжує розробляти тему «маленької людини», ідею придушення людськоїособистості в умовах самодержавно-бюрократичного режиму. В «Записках студента»,як і в «Петербурзьких повістях» М. Гоголя, — конфлікт мрії з дійсністю.Сповнений творчих сил і енергії юний Яков Іванович поривається до північноїстолиці з метою «с пользой употребить свои знания» («Долг чести зовет меня — ядолжен служить отечеству»). Але потрапивши туди, він, як і, приміром,гоголівський Піскарьов з «Невського проспекту», одразу ж стикається з «гадкойдействительностью». Романтичні ілюзії героїв (як врешті дещо раніше і їхавторів) поступово руйнуються. Ескізно, хоча й переконливо, в іронічних тонахзмальовує Гребінка короткочасну службу Якова Івановича в канцелярії одного здепартаментів, де змушений щоденно переписувати нудні папери та ще й зноситинезаслужені докори начальника, який називав його «вольнодумцем» (Яків Івановичзавжди виправляв у паперах букву ъ, а скорочений вираз «вые. Поч.»розшифровував не «высокопочитанием», а тільки «высокопочтением»). Не догодивЯків Іванович і власникові пансіону Лисицину, людині черствій і нікчемній.Байдужий чиновний Петербург не прийняв скромного провінціала, не визнав чесноготрудівника — йому, хворому й голодному, дала притулок проста прачка ОнисіяКарпівна, у якої він і дожив останні дні свого життя. Приречений на смерть,Яків Іванович остаточно усвідомлює всю ілюзорність своїх юнацьких мрій («И всеисчезло, прошло как сон, как разлетается от ветра позолоченная гора облаков…Сам лежу без куска хлеба, одолжен существованием милостыне от беднойсолдат-ской вдовы!..»). Відтворюючи страшну трагедію «маленької» безправноїлюдини-трудівника, Є. Гребінка об'єктивно наголошував на її соціальнійтиповості.
Реалістичнимимазками зображує Гребінка й чиновницьке оточення свого героя. З одного боку, —нужденне існування канцелярських писарів, яке викликає у автора почуття жалю, аз іншого — егоїстичне й морально спустоше паразитичне життя панської верхівкипоказано у в'їдливо гротескних барвах. У сатиричному світлі зображені в«Записках студента» й окремі характерні риси поміщицького побуту. Тут, як і встолиці, неподільно панують жорстокість, зажерливість, бездушність, носіямияких виступають поміщики Сутяговський, Щука-Окуневський, лихвар Іванов, що оббираютьі обдирають нещасного Якова Івановича, обманними шляхами прибираючи до своїхрук його батьківський маєток.
У «Запискахстудента» немало майстерно виписаних життєвих ситуацій, динамічних діалогів,яскравих портретних зарисовок. Виразними штрихами змальовує Гребінка,наприклад, Сутяговського (недаремно й село його називається Грабуново).Наголошуючи на лицемірстві й хижацькій натурі цього поміщика, письменникпорівнює його з павуком, що повільно «опутывает роковой паутиной свою жертву,выпивает у нее кровь и преспокойно возвращается в свою засаду». Загаломдосконало користується автор і таким засобом художньої виразності, як пейзаж.Показовим є, приміром, зображення осіннього ранку, «знаменитой гололедицы» напочатку повісті; воно увиразнює загальну сумну тональність епізоду, в якомуйдеться про похорон головного героя твору.
Ще чіткіше розладміж високою мрією і мерзенною дійсністю показав Є. Гребінка у повісті «Доктор»(1844), в якій Бєлінський знаходив «багато хорошого в деталях». У центрі твору— трагічна історія життя людини ніжної й чуйної душі, чесного трудівника, щопрагнув, як і Яків Іванович, приносити користь суспільству. Але талановитийлікар Іван Тарасович не в змозі відстояти свої світлі поривання, право наособисте щастя у світі, де панує дух гендлярства й наживи. Він зазнає образ збоку чиновно-міщанських «существователей». Використовуючи різні афери, ІванаТарасовича як добру й довірливу особу одружують з гулящою Юлією, а потім з її ждопомогою грабують. Він намагається шукати справедливості, але світможновладних непереборний. Врешті він спивається і замерзає на вулиці з томиком«Корнелія Непота» на грудях, подарованим ще в дитинстві його вчителем.
Розробляючи темуморальної переваги «маленької людини» над бездушним середовищем, її загибелі вумовах соціальної несправедливості, Є. Гребінка досить рельєфно, засобамигострої іронії, каламбуру, гіперболи виводить галерею користолюбців як життєводостовірних характерів, розкриває їх групову психологію хижаків і паразитів.Критичне осмислення дійсності в повісті дало змогу письменникові «подати зло неодвічною внутрішнюю суттю кожної людини, яка тільки чекає слушних умов длявияву, а як породження суспільної несправедливості»9.
Велике враженнясправила повість Гребінки на Чехова. Ведучи мову про необхідність перевиданнякращих творів минулих років, він у листі до І. Горбунова-Посадова писав 1898p.: «Чи не візьмете ви на себе обов'язок прочитати старого письменникаГребінку? Колись я читав його з задоволенням, пригадується зворушливеоповідання «Доктор», яке, мені здається, варто б видати»10.
У 1847 р. насторінках «Санкт-Петербургских ведомостей» була надрукована одна з останніхповістей Є. Гребінки — «Приключения синей ассигнации», в якій викривальнийпафос, сатиричні тенденції порівняно з попередніми творами виявилися набагатовиразніше. За ідейним задумом і композиційною побудовою повість очевидноперегукувалася з «Мертвими душами» М. Гоголя. Як поїздки Чичикова з метоюкупівлі мертвих душ дали можливість Гоголю очима свого героя оглянути майже всюРосію і показати у всій багатогранності суспільне життя, так і суб'єктивноавторська розповідь синьої асигнації, що протягом багатьох років переходила зрук у руки (з атласного поміщицького гаманця за пазуху його коханки, з кишені«небритого жирного человека» до господаря корчми, з портфеля губернськогосекретаря в іменинному торті до його начальника, з рук збіднілої міщанки дозалізної скрині старого скнари і т. д.) дала можливість Гребінці на цей раззмалювати ще ширшу картину непринадної миколаївської дійсності, викритиантигуманну сутність зображуваних характерів.
ПерсонажіГребінки відзначаються помітно виявленою індивідуальною своєрідністю — утемпераменті, у складі мислення, в сімейно-побутових обставинах, у їх ставленнідо людей і самих себе, в зовнішньому портреті, мові. Все це сприяє глибокомувідтворенню соціальної і психологічної характеристики героїв. Один за однимпостають перед читачем брутальний і розбещений поміщик Хома Хомич, жалюгіднийскнара Канчукевич, нахаба і гультяй Подмьоткін, спритний шахрай Прибиткевич таін. При всіх індивідуальних відмінах гребінчиних образів провінціальних«существователей» ріднить психологія паразитизму, духовне оскудіння іспустошеність, відсутність будь-яких громадянських інтересів. Врешті кожен зних, як і всі разом, є викінченим виявленням різних сторін і тенденційсоціального виродження, деградації існуючого суспільства.
У яскравомусатирично-саркастичному світлі постає перед читачем один із центральнихперсонажів повісті — Канчукечич. Створюючи його виразний індивідуалізованийобраз, Гребінка на передній план висуває у перебільшено-згущеній конкретизаціївластиві йому найхарактерніші негативні риси — зажерливість, безмежнускнарість, душевну черствість, жорстокий егоїзм. В образі Канчукевича чималоспільного З гоголівським Плюшкіним, у якому Гоголь бачив «доведення до крайньоїмежі тих тенденцій здирства, тієї бездушності, які властиві світові коробочок ісобакевичів»11. Канчукевич уособлює все найпотворніше, що було характерним дляХоми Хомича, Прибиткевича та ін. За кілька десятиліть він зумів нагромадитивеличезний капітал, лихварюючи й оббираючи кожного, хто потрапляв йому підруку, навіть найбідніших міщан. Володіючи незліченним багатством, цей потворнийраб «золота» втратив найелементарнішу людяність; він змушує свого сина ходити влахмітті, бігати босоніж у холодну погоду та ін. Автор підкреслює, що скупістьКанчукевича пояснюється жадобою помсти колишнього небагатого вчителя жорстокому«жирному помещику», який занедбав його молоді літа (скнарість же Плюшкіна малаінше походження). Обравши хибний шлях для помсти, Канчукевич сам опинився підвладою грошей і почав діяти методами зажерливих хижаків. Гребінка одним ізперших (не без досвіду Гоголя) відчув вплив соціальних умов, зокремаекономічних, на діяльність людини, її характер і спробував відтворити це(зрозуміло, не з такою художньою майстерністю, як це робив Гоголь) на прикладіКанчукевича, «хоч, звичайно, і сам ще не повністю усвідомлював глибину іпричини порушеної проблеми»12.
Цілкомзакономірним і свідомим було звернення Є. Гребінки в другій половині 40-х роківдо фізіологічного нарису, в жанрі якого написані «Петербургская сторона»,«Фактор» (1845), «Провинциал в столице» (1848) та ін. Побудовані набезпосередніх спостереженнях автора, ці твори рельєфно, без прикрас розкривалиокремі типові сторони здичавілого, нікчемного дворянського світу, всюнепривабливість частини міста, де «живут десятки тысяч бедных, но честныхтружеников» («Петербургская сторона»). Схвально відгукнувся про цей нарис М. Некрасов;за його словами, Гребінка «дуже дотепно виставив народонаселення Петербурзькоїсторони, цієї далекої провінції, цього повітового містечка серед розкішноїстолиці Росії»13. М. Некрасов, як і дехто з його сучасників, хоча і не вважавГребінку першорядним белетристом, загалом виявляв прихильне ставлення до ньогояк до письменника, «давно всім відомого своєю живою розповіддю і оригінальнимгумором»14. Показово, що саме Некрасов залучив Гребінку до співробітництва ущойно заснованім «Современнике», де була опублікована остання прижиттєваповість Гребінки «Сила Кондратьев», у якій художньо відображено народженняхижака нового типу — ділка-буржуа.
Для прозовогодоробку Є. Гребінки характерним є аналітичний метод відтворення і викриттягнітючої навколишньої дійсності, свідомий вибір насамперед демократичногогероя, художня достовірність розповіді.
У своємулітературному розвитку Гребінка-прозаїк пройшов шлях від ранніхромантично-сентиментальних захоплень (у ряді пізніших творів, зокрема уповістях «Пиита», «Приключения синей ассигнации» та інших він в'їдливо висміявсвоїх колишніх кумирів О. Марлінського й В. Бенедиктова) до принципівнатуральної школи. Творчо сприймаючи ідейно-художні досягнення Миколи Гоголя,виходячи з життєвих спостережень, Є. Гребінка створив ряд яскравих творів,позначених реалістичною спрямованістю, гуманістичним ставленням до «маленькоїлюдини». Його проза стала надбанням як російської, так і української літератур.Кращі повісті й оповідання письменника, написані з позицій естетики натуральноїшколи, сприяли зміцненню «гоголівського начала» в російській літературі і разоміз його класичними байками відіграли помітну роль у становленні й розвиткухудожнього реалізму в новому українському письменстві.

Література
1 [Костомаров] Обзор сочинений,писанных на малороссийском языке // Науково-публіцистичні і полемічні писанняКостомарова. К., 1928. С 45.
2 Отечественные записки. 1840. Т. 10,кн. 5. С 167.
3 Костомаров М. І. Твори: У 2 т. К.,1967. Т. 2. С 332.
4 Степанов Н. Басни Крылова. М., 1969.С. 55.
5 Белинский В. Г. Басни Ивана Крылова// Поли. собр. соч. М., 1954. Т. 4. С. 149. Далі при посиланні на це видання втексті зазначаються том і сторінка.
6 Степанов Н. Л. МастерствоКрылова-баснописца. М., 1956. С. 144.
7 Нахлік Є. К. Українська романтичнапроза 20—60-х pp. XIX ст. К., 1988. С. 82.
8 Гребінка Є. П. Твори: У 3 т. К.,1981. Т. 3. С 608.
9 Зубков С. Д. Русская проза Г. Ф.Квитки и Е. П. Гребенки в контексте русско-украинских литературных связей. К.,1979. С. 248.
10 Чехов А. П. Поли. собр. соч.: В 12т. М., 1957. Т. 12. С. 257.
11 Крутікова Н. Є. Гоголь таукраїнська література. К., 1957. С 144.
12 Зубков С. Д. Русская проза Г. Ф.Квитки и Е. П. Гребенки в контексте русско-украинских литературных связей. С.257.
13 Некрасов Н. А. ФизиологияПетербурга // Поли. собр. соч. М., 1950. Т. 9. С 148.
14 Там же. С. 144.
Список рекомендованої літератури
Гребінка Є. Твори: В 5 т. К., 1957.
Гребінка Є. Твори: В 3 т. К.,1980—1981.
Гулак-Артемовсьтй П., Гребінка Є.Поетичні твори. Повісті та опо-відання. К., 1984.
Деркач Б. А. Євген Гребінка. К.,1974.
Деркач. Б. А. Крилов і розвиток жанрубайки в українській дожовтневій літературі. К., 1977.
Зубков С. Д Байкар і поет Гребінка //Гребінка С.Байки. Поезії. К., 1990.
Зубков С. Д. Євген Павлович Гребінка:Життя і творчість. К., 1962.
Зубков С. Д. Русская проза Г. Ф.Квитки и Е. П. Гребенки в контексте русско-украинских литературных связей. К.,1979.
Федченко П. М. ПетроГулак-Артемовський. Євген Гребінка // Гулак-Артемовський П., Гребінка Є.Поетичні твори. Повісті та оповідання. К., 1984.
Історія української літератури XIXстоліття
Автори: М. Т. Яценко, О. І. Гончар,Б. А. Деркач, І. В. Лімборський, Є. І. Нахлік