Индусское право и право современной индии.

Поняття «індуське право» не збігається з поняттям «правова система Індії» («індійське право»). Індуське право є правом общин, які проживають в Індії або інших країнах Східної Азії, також у країнах на східному узбережжі Африки, об'єднаних індуїзмом. Сучасна правова система Індії є територіальним правом, чинність якого поширюється на всіх громадян Індії, незалежно від їх релігійної і громадської належності. Конституційний розвиток Індії можна розбити на два етапи. Перший етап почався зі здобуття незалежності в 1947 р. і тривав по кінця 70-х pp. XX ст. Він пов'язаний з прийняттям Конституції Індії і широкомасштабними політичними і соціально-економічними перетвореннями, які змінили політичний устрій Індії. Другий етап почався з кінця 70-х pp. XX ст. і триває по теперішній час. Він пов'язаний з подальшим законодавчим забезпеченням процесів модернізації загальнодемократичних перетворені, у різних сферах життя суспільства. Після проголошення незалежності Індії питання про ухвалення індуського кодексу виникло знову. Правова система Індії визнає конституційного контролю законів і рішень судових органів. Цю функцію виконує Верховний суд Індії. Практика і еволюція концепцій і доктрин, використовуваних Верховним судом Індії, свідчить про визнання цим найвищим органом конституційного контролю найважливіших елементів і понять верховенства права та зміцнення позиції закону як основного джерела правової сік геми Індії. Ухвалення Конституції незалежної Індії в 1950 р. стало базою для модернізації і кодифікації традиційного індуського права. Необхідно відзначити, що спроби повної кодифікації норм індуського права не мали успіху, і законодавець пішов шляхом регулювання окремих галузей, які входять у сферу інтересів індуського права. Термін «кодекс індуського права» уживається для позначення сукупності цих законів. Першим таким законом став закон про шлюб індусів 1955 p., що регулював сферу сімейних відносин. На додаток до цього закону в 1956 р. було прийнято ще три закони: про неповнолітніх і опікунство; про спадкування і усиновлення; про виплату коштів на утримання членів сімей. У результаті ухвалення цих законів помітно скоротилася сфера дії звичаїв і зросла роль кодифікованого індуського права. Прийняті закони стали важливим етапом не тільки кодифікації, але й модернізації індуського сімейного права. На них позначилася низка основних принципів англійського сімейного права. Перш за все, це стосується визначення умов дійсності шлюбу. Недійсність шлюбу передбачає відсутність яких-небудь наслідків для подружжя. Також було закріплено моногамію, в той час як дхармашастри визнавали полігамію, хоча і з певними умовами. Закон про шлюб індусів 1955 р. скасував заборону на укладення шлюбу між представниками різних каст, а також закріпив рівність прав подружжя. Було встановлено вік для укладення шлюбу для чоловіків — 18 років, а для жінок — 15 років. У законі містилося положення, згідно з яким оформлення індуського шлюбу здійснюється певними релігійними ритуалами і церемоніями, а не офіційною реєстрацією. Головне значення цих законів полягає в тому, що в результаті їх ухвалення стала можливою модернізація шлюбного сімейного права відповідно до соціальних і політичних умов, які склалися в Індії після проголошення незалежності. Конституцією 1950 р. скасовано всі правила, що регулювали притягання до відповідальності за порушення положень, пов'язаних із кастовою системою, тобто було заборонено кастову дискримінацію. На сьогодні в Індії функціонує сучасна політична система, в якій кастова система переживає процес корінних змін. Проте це не означає повного усунення кастових відмінностей. І сьогодні судові органи при вирішенні конкретних питань із застосуванням норм індуського права повинні визначити кастову належність осіб. В Індії, наприклад, в даний час налічується 70 мільйонів осіб недоторканних, яким заборонено користуватися загальними колодязями, ходити по праній стороні вулиці, відвідувати храми і т. in., хоча теоретично ці заборони зняті в сучасній Індії. Разом із тим, за ними заброньовано квоти в парламенті, внищих навчальних закладах, державних установах, недоторканні мають рінні політичні права з іншими громадянами країни. Але в сільській місцевості, де проживає абсолютна більшість населення країни, усе залишається по-старому. Нерівність, що увійшла до норми, тримає три чверті населення Індії. Разом із тим, у сучасній Індії спостерігаються тенденції, направлені на заміну традиційних концепцій права релігійного характеру сучасним світським правом. Права людини і багато інших демократичних норм і інститутів сучасної Індії не просто вписуються в традицію, але сприймаються свідомістю людей у звично традиційному дусі. Тут позначається ідейна терпимість, плюралізм, пошана до прав меншини, ненасильство. При цьому уточнено філософське розуміння вищих цілей і призначення людини, етично-духовний гуманізм сполучаються з визнанням природним станово-кастового розділення людей і сумнівом у необхідності рівності. Основні джерела і структура «індійського» праваЗакон і судовий прецедент є головними джерелами «індійського» права (правової системи Індії). Разом із тим, ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. Важливо відзначити, що на підставі судових прецедентів в Індії виникло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм. За роки незалежності посилилася роль конституційних звичаїв, які набувають не тільки фактичного, але й суто правового характеру. Вони юридично закріплюються у рішеннях Верховного суду, що містять тлумачення Конституції, а іноді інкорпоруються поправками в її текст (наприклад 42 і 44 поправки про взаємини Президента і уряду та конституціоналізації Кабінету міністрів). На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави. Роль і значення звичаю як джерела класичного індуського права більш значущі в порівнянні з його місцем серед джерел права в правовій системі сучасної Індії. Використання звичаю як джерела права залежить від того, чи є норма відсилання на нього в писаному праві. Причому не тільки законодавство в рамках територіального права санкціонує застосування звичаю, але й прийняті відповідно до індуського і ісламського права кодекси. Таким чином, система джерел «індійського» права відрізняється від системи джерел індуського права. Дані відмінності виявляються при розгляді кожного джерела права. Структура правової системи Індії характеризується тим, що в ній містяться правові норми, які представляють різні правові культури, тобто структура права, разом із галузями територіального права, складається з певних норм індуського і ісламського права, що діють щодо осіб, які сповідають відповідно індуїзм і іслам. Для структури правової системи Індії не характерна системність і послідовність. Відсутнє послідовне ділення права на публічне і приватне. Необхідно відзначити, що вона не визнає дуалізму приватного права. Щодо регулювання сфери особистого статусу переважно діють норми індуського права, зокрема з питань сімейного права: законність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, сім'я, розірвання шлюбу, сімейна власність, спадкування згідно із законом і заповітом, сумісна власність, деякі питання, що входять у цивільне право (договір позики і дарування). Разом з індуським і ісламським правом в Індії діє так зване територіальне право. Воно є сукупністю правових норм, які не мають релігійної належності і застосовуються щодо всіх громадян, які проживають на території сучасної Індії. Територіальне право є способом правового регулювання суспільних відносин у масштабах усієї держави, щодо всіх громадян, незалежно від релігійної і громадської належності. Необхідно відзначити, що більшість законів, що регулюють цивільно-правові і торгові відносини, було прийнято в період колоніальної залежності Індії. Як приклад можна назвати такі закони, як закон про договори 1872 p., закон про докази 1872 p., закон про довірчу власність 1882 p., закон про продаж товарів 1930 р. Проте після проголошення незалежності було прийнято нові закони, що доповнюють і модернізують старе законодавство. Серед них можна виділити закон про компанії 1956 p., договір про авторські права 1957 p., закон про позовну давність 1963 p., закон про патенти 1970 р. і ін. Особливе місце в структурі «індійського» права займає трудове право, що має давню історію. Наприклад, акти про охорону праці були прийняті ще в 1881 p., 1891 р. та 1911 р. в період британської колонізації. Трудове законодавство, що регулює діяльність профспілок, почало формуватися ще в 20-х р. XX ст. (зокрема закон про профспілки 1926 p.). Після проголошення незалежності дана сфера зазнає корінних змін. Було прийнято найважливіші закони, що забезпечують реформу трудового законодавства (закони про промислові конфлікти 1947 p., про фабричну працю 1948 р. та ін.). Питанням регулювання кримінально-правових відносин почала приділяти увагу ще англійська влада. Перший Кримінальний кодекс Індії було прийнято, як уже наголошувалося, у 1860 р. Він набув чинності 1 січня 1862 р. і був заснований на запозиченні деяких правових положень не тільки з англійського законодавства, але і з КК Франції. Також при складанні КК Індії було враховано ті правові відносини, які склалися в індійському суспільстві, яке утворюють представники різних віросповідань і культур. У ньому містяться також і деякі елементи звичаєвого права. Усе це дозволяє говорити про оригінальність даного документа. Незважаючи на старовинний характер КК, він як і раніше є основним джерелом кримінального права. У 1973 р. було прийнято Кримінально-процесуальний кодекс Індії, направлений на модернізацію кримінально-процесуального законодавства, зокрема отримали подальший розвиток гарантії права обвинуваченого, надані Конституцією.