Источники и структура права сша.

К- Осакве розділяє джерела права США на обов'язкові (нормативні) і необов'язкові (ненормативні). До обов'язкових джерел права належать: Конституція, судовий прецедент, за-кони-статути, підзаконні акти, справедливість, торговий звичай, міжнародні договори, приватні правові операції (договір і т. ін.). До необов'язкових джерел права належать: доктрина (науковий і практичний коментар), закон зарубіжних країн, obiter dictumd/dictum (думка суду щодо справи, висловлена перед судом, але не є юридичним обґрунтуванням рішення), рішення зарубіжних судів, судова практика 1)Основним джерелом права є судовий прецедент. Згідно з існуючими правилами, суд при рішенні будь-якого питання є формально зв'язаним з рішенням аналогічного питання, винесеного вищим судом або судом тієї ж інстанції. Але фактично в процесі вибору відповідного прецеденту, його тлумачення, прийняття або неприйняття під приводом значної відмінності обставин справи, що розглядається, від раніше розглянутої і такої, що стала прецедентом, суд у цілому і окремі судді володіють значною свободою2. Таким чином, визнання прецеденту джерелом права дозволяє фактично створювати нову норму права. Гнучкому характері його застосування відповідно до політичних і соціально-економічних умов суспільства. У другій половині XX ст. законодавчі джерела права почали відігравати дедалі більш значну роль та нарівні із судовим прецедентом стали головними джерелами американського права не тільки на федеральному рівні, але й на рівні штатів. Особлива роль законів у системі американського права, на відміну від англійського, полягає в прийнятті Конституції США, значення якої важко переоцінити. Необхідно звернути увагу на кодифікацію, яка здійснювалася впродовж усієї історії розвитку правової системи США. У 1848 р. завдяки зусиллям відомого американського юриста Д. Філда в штаті Нью-Йорк було прийнято кодекси Цивільного і Кримінального судочинства, які потім стали зразком для інших штатів. Усі ці кодекси були побудовані, головним чином, на загальному праві. У системі законодавства США зустрічається чимало кодексів, яких не знає англійське право. У декількох штатах діють цивільні кодекси, у 25 штатах — цивільно-процесуальні; у всіх штатах — кримінальні, у деяких — кримінально-процесуальні. У кодексах бачать плід консолідації, більш або менш вдалої, а не підґрунтя для вироблення і розвитку нового права, як у країнах романо-германської правової системи2. Серед кодексів першим і найбільш відомим є Єдиний торговий кодекс, який був офіційно схвалений в 1962 р. У ньому десять розділів і 400 статей. Він не охоплює все торгове право, але те, що увійшло до нього, регламентоване достатньо детально, особливо норми про продаж товарів, про оборотні документи, забезпечення операцій. Що стосується співвідношення судових прецедентів і законодавчих актів, то судді, спираючись на загальне право, розглядають законодавчі акти як такі, що мають специфічні норми права, які можуть застосовуватися тільки в чітко встановлених випадках. Усі інші ситуації, не передбачені законодавчими актами, повинні розглядатися з позицій загального права. Також джерелом американського права є делеговане законодавство, тобто нормативні акти, що видаються найвищими виконавчими органами США, право на ухвалення яких делегується найвищими законодавчими органами США. Певне місце в системі джерел американського права займає також звичай, хоча через історичні причини він не зміг зберегти свої вихідні позиції. Проте в системі американського права в регулюванні певних питань досить часто враховуються звичаї як корінного населення, так і інших категорій населення, що іммігрували в США. Структура американського праваПраво США в цілому має структуру, аналогічну структурі загального права, але є й істотні відмінності. Одна з таких відмінностей, що має принципове значення, пов'язана з федеральною структурою США. Регулювання цивільно-правових відносин, в основному, входить до компетенції окремих штатів, а федеральне право лише частково торкається цивільно-правових відносин у загальному контексті зростаючого федерального регулювання економіки. У сфері цивільного права в більшості американських штатів діють не кодекси, а закони, що регулюють окремі правові інститути, або норми загального права. Виняток становить штат Луїзіана, де діє Цивільний кодекс 1870 p., що продовжує традиції французького права, і штати Джорджія, Каліфорнія, Монтана, Північна і Південна Дакота, де є цивільні кодекси, які регулюють лише вузьке коло проблем цивільного і сімейного права 1)У США цивільне право складається з окремих важливих правових інститутів — права корпорацій, договірного права, права власності та ін. Найбільш істотні економічні і соціальні наслідки були пов'язані з розвитком правового статусу юридичної особи. У США, як і в Англії, немає особливої загальнотеоретичної конструкції «юридична особа», і такою виступає корпорація. Одним із центральних інститутів американського права, що регулює цивільно-правові відносини, уважається інститут договірного права. До кінця XIX ст. договірні відносини регулювалися переважно прецедентним правом. У XX ст. на перший план регулювання даних відносин виходить законодавство штатів. Удосконаленню договірного права сприяла політика економічного лібералізму, при якій склалася майже необмежена свобода укладання різноманітних угод, які мають юридичну силу, що відкривало шлях індивідуальній і корпоративній підприємницькій діяльності. Для інституту договірного права США характерна конструкція зустрічного задоволення, заснована на обіцянці здійснити очікувані дії. При такому широкому розумінні договору ринкові відносини отримали своє юридичне вираження саме в договірному праві. Інститут права власності регулюється, перш за все, Конституцією США. V і XIV поправки до конституції встановили, що жодна особа не повинна позбавлятися життя, свободи або власності без належної правової процедури. Так у 1879 р. при розгляді судової справи, пов'язаної із застосуванням V поправки Конституції США, суд заявив, що федерації, так само як і штатам. . . заборонено позбавляти особу або корпорацію власності без належної правової процедури. У 1889 р. суд уже прямо вказав, що корпорація є юридичною особою в тому значенні, в якому даний термін використано в XIV поправці, а тому вона не може бути позбавлена власності без належної правової процедури. Сфера сімейно-правових відносин у більшості штатів регулюється не кодексами, а окремими законами, причому регулювання даної сфери належить до виключної компетенції штатів. Як уже наголошувалося, відмінності в регулюванні сімейно-правових відносин у різних штатах значні, що зумовило виникнення правових конфліктів. Для вирішення цієї проблеми Національна конференція уповноважених з уніфікації права штатів в 1970 р. підготувала проект Одноманітного закону про шлюб і розлучення, на підставі якого деякі штати розробили і прийняли відповідні закони. Регулювання спадково-правових відносин також належить до компетенції права штатів. Історично в різних штатах склався неоднаковий порядок спадкування. Згідно з нормами спадкового права визнається спадкування згідно із законом і за заповітом. Пропорції між цими двома формами спадкування у багатьох випадках різні. Порядок спадкування, як правило, істотно розрізняється залежно від розміру спадку. При спадкуванні невеликого за розмірами майна потрібне лише виконання звичайних формальностей. Коли мова йде про велике майно, то формальності стають складнішими, а головне — законодавство передбачає особливий судовий контроль на період відкриття спадщини. Для управління успадкованим майном призначаються особливі особи, які виступають як виконавці заповіту. До їхніх функцій входить не тільки виконання волі заповідача, але й дотримання інтересів законних спадкоємців і кредиторів. Згідно з Конституцією США кримінальне право, за винятком тих його норм, які мають загальнофедеральне значення, віднесене до ведення штатів. Саме на рівні штатів злочинність набула особливо великих розмірів, а численні кримінальні акти і кодекси штатів, прийняті у 50 штатах, виявилися недостатніми. Суперечності, а також прогалини в кримінальному законодавстві окремих штатів вели до збільшення злочинності. Тому в середині XX ст., паралельно з рухом за модернізацію федерального Кримінального кодексу, почалася масштабна робота з уніфікації кримінального законодавства на рівні штатів, унаслідок чого Інститутом американського права в 1962 р. було розроблено Зразковий кримінальний кодекс. Хоча цей кодекс має неофіційний ха-рактер і служить лише зразком раціонального і досконалішого в техніко-юридичному відношенні документа, він дуже вплинув на кримінальні кодекси окремих штатів, сприяв їх зближенню. Підсумком стало ухвалення нових кримінальних кодексів більш ніж у 40 штатах. Види покарань в США підрозділяються на основні і додаткові. Основними видами покарань є страта, тюремне ув'язнення, про-бація і штраф, додатковими — позбавлення різних прав, конфіскація майна, накладання обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду, суспільні роботи в суспільних інтересах та ін. Страта як вища міра покарання продовжує зберігатися в 36 штатах. Основи кримінально-процесуального права в США були закладені англійським загальним правом і в подальшому розвинені з урахуванням особливостей американського суспільства. У деяких штатах було розроблено кримінально-процесуальні кодекси, об'єднані з кримінальними кодексами. З кінця XIX ст. всі питання, що стосуються кримінального процесу і судочинства, включаються у вигляді самостійних розділів до зводів законів штатів. Зразковий кримінально-процесуальний кодекс, складений ще в 30-х—40-х pp. XX ст., не вплинув істотно на законодавство більшості штатів. На федеральному рівні процес консолідації кримінально-процесуального законодавства знайшов своє вираження в розділі 18 Звід законів США. У 1948 р. до цього розділу було включено особливу другу частину — «Кримінальний процес». Докази, отримані з порушенням процесуальних правил, особливо в результаті таких процесуальних дій, як обшук і арешт, не можуть бути використані обвинуваченням і не приймаються суддею. Як порушення належної правової процедури розглядаються, наприклад, докази, отримані поліцією під час обшуку за присутності понятих і експертів, але без представників захисту.